Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Це ще не все, — тремтячим голосом вела далі професорка Макґонеґел. — Кажуть, він

намагався вбити Гаррі, сина Поттерів. Але не зміг… Він не зміг убити того хлопчика. Ніхто не

знає, чому і як, але кажуть, ніби, не спромігшись убити Гаррі Поттера, Волдеморт утратив свою

силу, — і саме тому його не стало.

Дамблдор понуро кивнув головою.

— Це… правда? — затнулася професорка Макґонеґел. — Невже після всього, що він…

заподіяв, замордувавши стількох людей, він не зміг убити хлопчика? Я просто приголомшена…

Його ніхто не міг зупинити, тож як, о Господи, спромігся вижити Гаррі?

— Хіба я знаю? — відповів Дамблдор. — Можна тільки здогадуватись.

Професорка Макґонеґел витягла мереживну хустинку і приклала її до очей, що ховалися за

окулярами. Дамблдор засопів, дістав з кишені золотого годинника і глянув на нього. То був дуже

дивний годинник. Він мав дванадцять стрілок, але не мав цифр: замість них по ободу рухалися

маленькі планетки. Проте, здається, вони щось йому розповіли, бо Дамблдор, запхавши

годинника назад до кишені, проказав:

— Геґрід запізнюється. До речі, це, мабуть, він сповістив, що я буду тут, га?

— Так, — призналася професорка Макґонеґел. — І, може, я тепер почую від вас, чому ви

обрали саме це місце?

— Я прийшов, щоб залишити Гаррі в тітки з дядьком. Тепер це його єдина родина.

—Та ви що?.. — Невже ви маєте на увазі людей, які мешкають отут? — вигукнула

професорка Макґонеґел. Вона зірвалася на ноги і показала на будинок номер чотири. —