Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Я не кажу, що в нього немає серця, — неохоче протягнула професорка Макґонеґел, —

але ж погодьтеся — він легковажний. Він схильний до… Що це?

Навколишню тишу порушив низький гул, що ставав дедалі гучнішим, доки вони озирали

вулицю, шукаючи світла фар. Згодом гул перетворився у гуркіт, і вони глянули вгору, зринувши

з неба, на дорозі перед ними приземлився величезний мотоцикл.

Так, величезний, але й він видавався малесеньким проти чолов'яги, що приїхав на ньому.

Він був майже вдвічі вищий за нормальну людину і принаймні вп'ятеро ширший. Він здавався

неймовірно великим і якимсь несамовитим: довгі пасма кошлатого чорного волосся й бороди

закривали йому обличчя, долоні були здоровенні, наче накривки сміттєвих бачків, а ноги у

шкіряних чоботях скидалися на дельфінів.

У дебелих і м'язистих руках він тримав купу ковдр.

— Геґріде, — полегшено зітхнув Дамблдор. — Нарешті. А де ти взяв мотоцикла?

— Та си позичив, професоре Дамблдоре, прошу пана, — відповів велетень, неспішно

злізаючи з мотоцикла. — Молодший Сіріус Блек дав мені його. Всьо файно, пане.

— Проблем не було?

— Та нє, прошу пана. Хата майже завалилася, але я забрав дитєтко ще до того, як збіглися

маґли. Хлопчик заснув, коли ми летіли над Брістолем.

Дамблдор і професорка Макґонеґел схилилися над ковдрами. У тому сповитку міцно спало

немовля. На чолі, під жмутиком чорного, як смола, волосся виднівся дивної форми знак,

подібний на блискавку.