Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Пригніться! — крикнув Геґрід, коли перші човники дісталися скелі.

Всі посхиляли голови, й човники прослизнули попід завісою з плюща, яка ховала широкий

отвір У скелі. Далі пливли вздовж темного тунелю, що, здавалося, йшов під самим замком, аж

доки прибули до начебто підземної гавані, де учні повиходили на гальку і каміння.

— Агов! Ти тут? Чи се не твоя жаба? — запитав Геґрід, стежачи, як діти вибираються з

човнів.

— Тревор! — радісно вигукнув Невіл, простягаючи руки.

Потім услід за Геґрідовим ліхтарем усі дерлися прорубаним у скелі переходом і зрештою

опинилися на вогкій гладенькій травичці в затінку замку. Піднялися кам'яними сходами і

збилися докупи навпроти величезних дубових дверей.

— Усі тут? А ти ще си не загубив жабку? Геґрід підняв свій велетенський кулак і тричі

гупнув у двері.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Сортувальний капелюх

Тієї ж миті двері прочинилася. У дверях стояла висока чорна чарівниця, вбрана у

смарагдові шати, її обличчя було дуже суворе, й Гаррі одразу подумав, що з такою краще не

сперечатися.

— Перші кляси, професорко Макґонеґел, — доповів Геґрід.

— Дякую, Геґріде. Я поведу їх далі. Чарівниця відчинила двері навстіж. Вестибюль був

таким величезним, що там спокійно помістився б цілий будинок Дурслів. Кам'яні стіни, як і в