Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

батькові Мелфоя не варто виправдовуватись, чому він перейшов до темних сил. — Рон

повернувся до Герміони: — Тобі щось потрібно?

— Краще мерщій одягніть мантії, бо я щойно була в машиніста, і він сказав, що ми майже

доїхали. Ви часом не билися, га? Ще не приїхали, а вже шукаєте клопоту!

— Це Скеберс бився, а не ми, — сердито зиркнув на неї Рон. — Може, ти вийдеш, поки ми

переодягнемось?

— Гаразд, я зайшла тільки тому, що всюди страшний рух — всі поводяться як діти, і

гасають коридорами, — фиркнула Герміона. — А в тебе, до речі, бруд на носі, ти знаєш?

Рон люто подивився їй услід. Гаррі визирнув з вікна, надворі вже сутеніло. Під

пурпуровим небом видніли ліси та гори. Поїзд і справді їхав трохи повільніше.

Гаррі й Рон поскидали куртки й накинули довгі чорні мантії. Ронова мантія була йому

трохи закоротка, і зпід неї визирали кросівки.

У поїзді пролунало оголошення: "За п'ять хвилин прибуваємо до Гоґвортсу. Просимо

залишити багаж у вагонах, його доставлять до школи окремо".

Гаррі від хвилювання забило дух, а Ронове обличчя під веснянками стало блідим як

полотно. Вони позапихали до кишень рештки ласощів і приєдналися до учнів, що збилися в

коридорі.

Поїзд уповільнив рух і зрештою зупинився. Всі ринули до дверей, виходячи на маленьку

темну платформу. Гаррі здригнувся від холодного нічного повітря. Аж ось над головами

застрибало світло ліхтаря, і Гаррі почув знайомий голос: