Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Макґонеґел. — Прошу дотримуватися тиші.

Вона вийшла з кімнати. Гаррі ковтнув слину.

— А як нас сортуватимуть по гуртожитках? — запитав він Рона.

— Здається, буде якесь випробування. Фред казав, що дуже болюче, але він, мабуть,

жартував.

Серце Гаррі аж підстрибнуло в грудях. Випробування? Перед усією школою? Але ж він ще

не знає жодних чарів, — що ж він робитиме? Такого він зовсім не сподівався. Гаррі схвильовано

озирнувся й побачив, що всі теж перелякані. Майже ніхто не розмовляв, окрім Герміони

Ґрейнджер, яка скоромовкою шепотіла усі вивчені замовляння, гадаючи, яке з них стане їй у

пригоді. Гаррі з усієї сили намагався не слухати її. Він ще ніколи так не хвилювався. Ніколи,

навіть тоді, коли ніс зі школи додому письмову скаргу на те, що він якось примудрився

перефарбувати в синій колір учительчину перуку. Гаррі вп'явся очима у двері. Будьякої миті

могла ввійти професорка Макґонеґел і повести його на загибель.

Раптом сталося щось таке, від чого він аж підскочив: кілька дітей у нього за плечима

моторошно зойкнули.

— Що ц…?

Гаррі, як і всім довкола нього, забило дух. Крізь чорну стіну струменіли десь зо два

десятки привидів. Білосніжні і ледь прозорі, вони линули кімнатою, розмовляючи між собою, і

майже не звертали уваги на першокласників. Здається, вони сперечалися. Той, що скидався на

маленького гладкого ченця, доводив: