Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Даруйте, але йому треба дати додатковий шанс…

— Любий отче, хіба ми не дали Півзові всі шанси, яких він заслуговував? Він тільки псує

нашу репутацію, і до того ж, ніколи не був справжнім привидом… О!.. А що ви всі тут робите?

Привид у трико з високим круглим коміром раптом помітив першокласників. Ніхто не

подав і звуку.

— Це ж новенькі учні! — вигукнув гладкий чернець, усміхаючись до них. — Мабуть,

чекаєте Сортування?

Дехто мовчки кивнув.

— Сподіваюся побачити вас у Гафелпафі! — сказав чернець. — Це, знаєте, мій колишній

гуртожиток.

— Забирайтеся звідси! — пролунав різкий голос. — Починається церемонія Сортування.

Це повернулася професорка Макґонеґел. Привиди один за одним розтанули в протилежній

стіні.

— Ну, а тепер станьте вервечкою, — звеліла першокласникам професорка, — і йдіть за

мною.

З дивним відчуттям, наче його ноги стали свинцеві, Гаррі прилаштувався за якимсь

рудуватим хлопцем, за ним став Рон, і вони вийшли з кімнати, знову перетнули вестибюль і

ввійшли через подвійні двері до Великої зали.

Гаррі ніколи навіть уявити собі не міг такого дивного й розкішного приміщення. Воно

було затоплене сяйвом тисяч і тисяч свічок, які плавали в повітрі над довжелезними столами, де