Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Справді? І що з ним сталося?

— Власне, нічого, і тому це така сенсація. Нікого не спіймали. Тато каже, що це, певне,

якийсь могутній чорний чаклун, але з "Ґрінґотсу", здається, нічого не взяли, — ось що

найдивніше. Звичайно, всі лякаються, коли трапляється таке, бо ж раптом за цим усім стоїть

ВідомоХто.

Гаррі замислився. Він уже теж почав здригатися, тількино хтось згадає ВідомоКого.

Мабуть, це все — результат знайомства з магічним світом, але він почувався набагато

безтурботніше тоді, коли міг безжурно вимовляти "Волдеморт".

— Яка твоя команда з квідичу? — запитав Рон.

— Ее… я не знаю жодної, — признався Гаррі.

— Отакої! — здивувався Рон. — Слухай, це ж найкраща в світі гра! — І він почав

пояснювати все про чотири м'ячі й позиції семи гравців, розповідати про найцікавіші матчі, на

яких він побував разом із братами, та про мітлу, яку хотів би придбати, якби мав гроші. Він саме

знайомив Гаррі з тонкощами гри, як знову відчинилися двері купе, але цього разу це не був

Невіл, що загубив жабку, і не Герміона Ґрейнджер.

Зайшло троє хлопців, і Гаррі відразу впізнав того, що стояв посередині: це був той блідий

хлопчисько з салону мантій мадам Малкін. Цього разу він дивився на Гаррі зі значно більшою

цікавістю, ніж на алеї Діаґон.

— Це правда? — запитав він. — Увесь поїзд говорить, що в цьому купе їде Гаррі Поттер.

То це, мабуть, ти?