Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Хай буде жовтим дурний цей пацюк!

Він махнув паличкою, але нічого не сталося. Скеберс і далі був заспаний і сірий.

— Ти певен, що це справжнє замовляння? — запитала дівчинка. — Бачиш, щось не

виходить, правда? А я випробувала кілька простих замовлянь — просто так, і вони всі

спрацювали. У моїй родині зовсім нема чарівників, і я так здивувалася, отримавши листа! Мені

було так приємно! Це, звичайно, найкраща школа чарів, я чула про неї… я вже знаю напам'ять

всі основні підручники… звичайно, сподіваюся, що цього мені вистачить… до речі, я Герміона

Ґрейнджер, а ви?

Все це вона випалила, мов з кулемета, і Гаррі аж розгубився. Але глянувши на не менш

збентеженоного Рона, він зрозумів, що не тільки він не вивчив підручників напам'ять, тож

полегшено зітхнув.

— Я — Рон Візлі, — пробурмотів Рон.

— Гаррі Поттер, — відрекомендувався Гаррі.

— Справді? — скрикнула Герміона. — Я, звичайно, знаю про тебе все. Я дістала кілька

додаткових книжок із позакласного читання, і про тебе згадано в "Сучасній історії магії", в

"Розвиткові й занепаді темних мистецтв" та "Видатних чаклунських явищах XX сторіччя".

— Про мене? — приголомшено запитав Гаррі.

— Господи, невже ти не знаєш? Та якби йшлося про мене, я б усе перерила! —

здивувалася Герміона. — А ви знаєте, в якому ви гуртожитку? Я всіх розпитала і сподіваюся

потрапити до Ґрифіндору, його назва звучить найкраще, я чула, що й сам Дамблдор був у ньому,