Розділ «8 Наввипередки з часом»

Лука доклав немало зусиль, аби залишитися спокійним, але все ж таки крикнув у відповідь:

— Це неправда, бо вас би тут не було, хіба не так? Якщо тільки ви не збрехали, ви б мали анти-вибухнути, ви б мали, як ви висловлювалися, перестати бути, а ще ви сказали мені, що вам цього дуже не хочеться робити…

— Не-бути, — виправив його Ніхтотато. — Тобі давно вже пора вивчити термінологію. А коли я казав, що не хочу цього робити, то справді, я збрехав. Чому б це комусь не хотілося робити того, для чого він створений? Якщо ти народжений для танцю, то ти танцюєш. Якщо ти народжений для співу, то ти не сидиш, стуливши писок. І якщо ти починаєш існувати для того, аби зжерти людське життя, то ти робиш свою роботу, а тоді Не-Буття — велике задоволення, навіть вершина задоволення. Так! Повний екстаз.

— Ви так говорите, ніби закохані у смерть, — промовив Лука, і лишень тоді зрозумів значення сказаного.

— Досить таки, — сказав Ніхтотато. — Тепер ти зрозумів. Я признаюся у певній самозакоханості. І готовий признатися, що це не надто шляхетна риса. Але я повторюю: екстаз. Тим більше у такій справі. Визнаю, твій тато боровся зі мною не шкодуючи сил. Хвала йому й слава. Він явно відчуває, що має вагомі причини залишатися живим, і, можливо, однією з таких причин є ти. Але тепер я міцно тримаю його за горло. Твоя правда. Коли я сказав, що ти запізнився, то я знову збрехав. Поглянь.

Він підніс праву руку, й Лука побачив, що на ній бракувало середнього півпальця.

— Ось скільки життя залишилося в нього, — промовив Ніхтотато. — Ми говоримо, а з нього витікає життя й одразу заповнює мене. Хтозна, можливо, ти будеш десь недалечко й побачиш цю ґрандіозну подію. Тобі слід забути про вчасне повернення додому й про татів порятунок, навіть якщо на шиї у Горщику Видр ти маєш Вогонь Життя. Між іншим, вітаю, ти зайшов дуже далеко. Восьмий Рівень! Велике досягнення. Але тепер не забувай, Час на моєму боці.

— Ну що ж, ви — великий мерзотник, тут помилки бути не може, — промовив Лука. — Але ж яким я був дурнем, що повірив вам!

Ніхтотато холодно хмикнув.

— Якби ти не пішов зі мною, то де б ти побачив стільки чудесних речей, — сказав він. — До того ж я чекав на завершення своєї роботи також з більшим задоволенням. Мушу подякувати тобі за це.

— То для вас усе це було звичайною грою! — закричав Лука, але Ніхтотато лишень помахав йому півпальцем.

— Ні, ні, — промовив він з докором. — Ні, не просто грою. Це було справою життя і смерті.

Ведмідь Собака встав на задні лапи й заревів:

— Я не витримаю більше цього негідника. Я зараз його роздеру.

Ніхтотато стояв на досить високому мурі, куди ведмедю і не вилізти. А тоді заговорив глибоким-глибоким голосом понівечений шрамами Друзяка Прометей.

— Залиште його мені, — промовив він і почав підійматися з колін з-за Сораї. Він уставав, уставав і уставав. Коли ж Титан піднявся на повен зріст, то Всесвіт затремтів. (Всесвіт також відвернув від нього свій погляд, бо оголеність, збільшена до таких розмірів, є значно більшою, ніж звичайна оголеність, і на неї важче не звертати уваги.) Якось дуже давно дядько цього Старого Друзяки вже, було, вставав і тоді зруйнував саме небо. Опісля землю потрясла битва Грецьких богів з дванадцятьма Титанами, в якій колоси зазнали поразки. Тож Старий Друзяка, ветеран і герой тієї війни, зневажаючи одяг, як це заведено у грецьких героїв і стародавніх героїв загалом, підводячись, збільшувався настільки, що Сорая поквапилася із збільшенням летючого килима до максимальних розмірів, аби збільшені Прометеєві ноги не витиснули пасажирів за його краї. Луці дуже сподобалося, що на обличчі Ніхтотата раптом з’явився вираз жаху, а тоді Титан простягнув довжелезну ліву руку й швиденько його схопив.

— Не чіпай мене, — заверещав Ніхтотато якимсь нелюдським голосом, який Луці здався пронизливо-переляканим і диявольсько-демонічним.

— Відпусти мене, — заверещав Ніхтотато. — Ти не маєш права!

Старий Друзяка лишень усміхнувся широкою, завбільшки із стадіон, усмішкою.

— Я — шульга, — промовив він, — а ми, ліворукі, завжди гуртуємося.