Розділ «4 Образцеса Видр»

— Лишень з огляду на мою великодушність, — сказав Прикордонний Щур, ретельно набиваючи кишені добром Луки. Він відімкнув ґрати й дозволив подорожнім перейти на інший бік.

— Невеличке застереження, — сказав він. — Тут, у Респектораті, ми вимагаємо від відвідувачів належної поведінки. Ми дуже тонкошкірі. Якщо ви вколете нас, ми кровоточимо, а тоді кровоточите ви, але вдвічі більше, зрозуміло?

— Цілком, — відповів Лука ввічливо.

— Цілком що? — заверещав Щур-Прикордонник.

— Цілком зрозуміло, пане, — відповів Ніхтотато. — Не хвилюйтеся, пане. Ми обов’язково будемо уважними та ввічливими, пане.

— Це тільки дві якості, а як щодо інших? — запитав Прикордонний Щур. — Ви можете бути уважними та ввічливими, але наробити стільки лиха!

— Ми будемо хорошими у всіх сенсах, — сказав Лука, а тоді швидко додав: — Пане.

— Чи є між вами жінки? — раптом запитав Прикордонний Щур. — Собака — не сука? Ведмідь — не… ведмедиця? Не ведмедиха? Не ведмедівка?

— Ведмедівка, — сказав ведмідь Собака, — для мене це справжня зневага.

— І мене зневажили, — сказав собака Ведмідь. — Хоча я нічого не маю проти сук.

— Нахабство! — запищав Прикордонний Щур. — Якщо ти кажеш, що тебе зневажили, то цим ти мене смертельно ображаєш. А якщо ти смертельно образив одного Щура, то тим самим тяжко скривдив усіх Щурів. А тяжкий злочин супроти всіх Щурів — це вже надтяжкий злочин і карається…

— Ми просимо вибачення, пане, — швиденько промовив Ніхтотато. — Тепер ми можемо йти?

— Ну що ж, ідіть, — сказав Прикордонний Щур уже спокійніше, — але стежте за своїми манерами. Мені не хочеться посилати за Респектощурами.

Вони пройшли через контрольно-пропускний пункт і опинилися на сірій вулиці: будинки, штори на вікнах, одяг, який носили Щури, а також люди (так, там були люди, побачивши яких, Луці стало трохи легше) носили лишень сірий одяг. Щури просто були сірими, а люди набули сірого кольору. Крізь сірі хмари над головою пробивалося сонце.

— Віднедавна вони тут мають проблемку з кольорами, — сказав Ніхтотато. — Проти Щурів, які не люблять жовтого кольору через його, так би мовити, дражливість, виступили Щури, яким не до вподоби червоний колір через його схожість з кров’ю. Зрештою, всі кольори, які комусь з якихось причин були не до вподоби, потрапили під заборону з боку Щурятні, себто парламенту, і хоч ніхто не голосував за цю заборону, вона, між іншим, голосувала за себе, себто робила те, про що каже Пере-Щур.

— А хто обирає Пере-Щура? — запитав Лука.

— Він обирає сам себе, — відповів Ніхтотато. — Насправді він пере-обирає себе знову і знову, і робить він це більш-менш регулярно, бо дуже любить це робити. І тоді його називають Пере-Щурений.

— Пору-шений буде правильно, — сказав ведмідь Собака, пирхнувши, а кілька перехожих Щурів різко озирнулися. — Будь обережний, — застеріг Ніхтотато. — Всі тут лишень шукають зачіпки.

Тільки тепер Лука побачив велетенський рекламний щит, на якому був значно-більший-ніж-насправді чорно-білий портрет (ну кого б іще іншого) самого Пере-Щура.

— О всевишній, — зітхнув він, бо йому раптом сяйнула думка: якщо Пере-Щур коли-небудь перетвориться на людину, якщо Пере-Щур зможе зазнати реінкарнації, так само як і той огидний дванадцятирічний хлопчак з Кагні, а точніше… тоді він матиме вигляд точнісінько такий як…, справді точнісінько такий як…