Розділ «4 Образцеса Видр»

— Нам треба йти, — сказав Лука встаючи. — Було дуже приємно…

І тут Допитувач простягнув руку, що закінчувалася лапою, і схопив Луку за плече.

— Скажи мені, чуваче, — вимагав він, — чи ти віриш, що два плюс два буде п’ять?

Лука вагався, не знаючи як відповісти, після чого, на його превеликий подив, Допитувач вистрибнув на стіл, розкидав вусібіч тарілки й склянки і затягнув гучну, шиплячу, немелодійну пісню:

«Чи віриш ти, що два і два — тссе п’ять?

Чи згоден ти, що ссвіт пласский?

Чи віриш ти, що босс найкращий наш — на ять?

Чи любиш ти Щурів басских?

Чи любиш ти Щурів басских?

Сскажу тобі навиворіт чи, може, навпаки,

Сскажу тобі на біле чорне,

Сскажу тобі, що писк — найкращий звук жасский,

Я ж маю право годне?

Я ж маю право годне?

Чи віриш ти, що Я прекрассний, над уссіх?

І кепка в ссмужку гарна в мене дуже?

Тож не питай куди? і як? і що? на ссміх.

Чи любиш ти Щурів, мій друже?

Чи любиш, чи не любиш, а чи любиш?

Чи любиш ти Щурів, мій друже?»