Розділ «4 Образцеса Видр»

— Щуроїд, — прошепотів Лука. — Але цього не може бути.

Собака Ведмідь також витріщив очі на рекламний щит:

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказав він. — Залишається тільки сподіватися, що у Чарівному Світі він не буде твоїм ворогом.

А ось місце, де можна попоїсти! На табличці над дверима був напис «АЛІСИН РЕСТО-ЩУР», що, на жаль, не було підтасовкою слів. Лука поглянув крізь вікно й заспокоївся, побачивши, що кухарі й обслуга були людьми, а от відвідувачами — переважно Щури. Тут він знову почав хвилюватися. Як платитиме він і його друзі за їжу?

— Не переймайся, — сказав Ніхтотато. — У Світі Чарів грошей нема.

Луці відлягло від серця.

— А як тоді тут купують? Як усе тут функціонує?

Ніхтотато стенув плечима точнісінько так, як це робив Рашид Халіфа.

— Це так званий, — відповідав він своїм загадковим голосом, — ПНСП.

Хвиля радості пробігла по тілу Луки.

— Я знаю, що це означає, — сказав він. — Мій брат розповідав. Під час своїх пригод він також таке бачив.

— Процеси Надто Складні для Пояснення, — пояснював Ніхтотато, трохи занадто велично, входячи першим до Ресто-Щуру, — розташовані в серці Таємниці Життя. Вони — всюди, як у Реальному Світі, так і в Чарівному. Ніщо ніде без них не працює. Професоре, не хвилюйтеся так. Ви маєте вигляд, ніби щойно відкрили Електрику, Китай чи теорему Піфагора.

— Інколи просто стає очевидним, що ви — не мій тато.

Їжа, на диво, була смачною, тож усі — Лука, Собака й Ведмідь — їли охоче й швидко. Однак вони відчували на собі прискіпливі погляди Щурів; особливо ворожі погляди Щурів летіли в напрямку собаки Ведмедя й ведмедя Собаки, тож їм не позаздриш, бо це відчуття не з найкращих. Від інших столів до них долинало багато щурячого бубоніння, що дуже не подобалося Луці, а тоді один із Щурів, вузькоокий, підозрілий тип у сірому кепі, нарешті встав на задні лапи й рушив до них. Його однозначно вибрали друзі для допиту новоприбульців.

— Ну, що хлоптссі, — почав Щур-Допитувач без жодних вступів, — як вам наш Ресссспекторат Я?

— Я, Я, наш пане, Я, Я, мосьпане, — завели хором усі Щури в Ресто-Щурі.

— Ми любимо ссвою країну, — сказав холодно Щур-Допитувач. — А ви? Ви також любите нашу країну?

— Вона дуже гарна, — промовив обережно Лука, — а їжа чудова.

Допитувач почухав підборіддя.

— Чому я не переконаний? — запитав він, ніби говорячи сам із собою. — Чомуссь я маю підоззру, що під вашою поверховою чарівнісстю може таїтисся щоссь образливе.