РОЗДІЛ 36

— А хто її написав?

— Ну, Бах, напевно. Якщо трохи подумати.

— Хто?

— Слухай уважно. Бах. Б-А-Х. Йоганн Себастьян. Згадав?

— Ні, вперше чую про такого. А хто він? Він ще що-небудь писав?

С'юзан відклала смичок, відставила віолончель, встала та підійшла до нього.

— З тобою все гаразд? — запитала вона.

— Гм… важко сказати. А що…

Він помітив у куту кімнати стос музикальних книг, і на кожній з них було написане одне й те саме ім'я: БАХ. Він кинувся до того стосу й почав перебирати його. Книга за книгою — І.С. БАХ. Сонати для віолончелі. Бранденбурзькі концерти. Меса сі-мінор.

Він подивився на неї, геть спантеличений.

— Я нічого з цього раніше не бачив, — сказав він.

— Річарде, любий, — сказала вона, приклавши долонь до його щоки. Це просто ноти Баха.

— Хіба ти не розумієш? — спитав він, трясучи кількома з книг. — Я ніколи за все своє життя нічого з цього не бачив!

— Що ж, — сказала вона з удаваною суворістю, — можливо, якби ти не гаяв увесь свій час граючись комп'ютерною музикою…

Він подивився на неї з шаленим подивом, потім повільно сів, обпершись спиною на стіну та почав істерично реготати.

У понеділок, у другій половині дня Річард зателефонував Реджеві.

— Редже! — сказав він. — Ваш телефон працює. Мої вітання!

— О, так, мій любий друже, — сказав Редж, — я дуже радий вас чути. Так. Недавно приходив один дуже вмілий молодий чоловік і полагодив телефон. Думаю, більше він не ламатиметься. Це добра новина, ви згодні?

— Дуже добра. То ви благополучно повернулися?

— Так, дякую. О, коли ми повернулися після того, як завезли вас, на нас чекала ще одна справа. Пам'ятаєте того коня? Він знову з'явився, ще й зі своїм власником. Вони мали не дуже вдалу зустріч із поліцією і бажали, щоб їх повернули додому. Що ж, так навіть краще. Мені здається, що залишати таких на волі дуже небезпечно. Отже. Як ваші справи?