РОЗДІЛ 27

— О, це одна з переваг старих коледжів Кебриджу, — сказав Редж. — Ніхто не сує ніс у чужі справи. Якщо б ми всі почали перераховувати один про одного всі дивацтва, ми б і до Різдва не завершили. Свладе… Дірку, друже мій, будь ласка, не чіпайте це поки що.

Діркова рука цієї миті тягнулася до рахівниці, що лежала на єдиному вільному місці на великому столі.

— Що це? — різко запитав Дірк.

— Те саме, чим воно виглядає — стара рахівниця, — сказав Редж. — Я покажу вам трохи згодом, але спершу я маю привітати вас за вашу спостережливість. Дозвольте вас спитати, як ви прийшли до правильної відповіді?

— Я мушу визнати, — сказав Дірк з нечуваною скромністю, — що я не зміг. Врешті-решт я запитав маленького хлопчика. Я розповів йому про цей фокус та запитав його, як це було зроблено, а він сказав, дослівно: «Хіба це в дідька не очевидно? У нього є клята машина часу». Я подякував маленького чоловічка та дав йому шилінг за клопіт. Він сильно копнув мене ногою по гомілці, а потім пішов у своїх справах. Але саме він знайшов вирішення. Мій внесок був лише в тому, що я зрозумів, що він мусить мати рацію. Мені не довелося навіть копняка собі самому робити.

— Але вам стало проникливості щоб запитати в дитини, — сказав Редж. — Що ж, у такому разі вітаю вас із цим.

Дірк досі з підозрою поглядав на рахівницю.

— Як воно працює? — спитав він, намагаючись говорити недбало.

— Ну, насправді це жахливо просто, — сказав Редж, — воно працює так, як вам хочеться. Розумієте, комп'ютер, що керує машиною, дуже потужний. Взагалі-то, він потужніший, ніж загальна сума всіх комп'ютерів на цій планеті, включаючи — і це найскладніше — включаючи його самого. Цього я й сам ніколи як слід не розумів, якщо відверто. Але щонайменше дев'яносто п'яти відсотків тієї потужності витрачається на те, щоб зрозуміти, чого саме ви хочете. Я просто кладу свою рахівницю сюди і воно розуміє, як я нею користаюся. Напевно, мене навчили користуватися рахівницею ще коли я був… ну, дитиною, напевно.

— Річард, приміром, напевно, захотів би користатися своїм персональним комп'ютером. Якщо його поставити туди, на місце рахівниці, то комп'ютер цієї машини часу просто візьме його під свій контроль і надасть користувачу багато корисних застосунків для часових подорожей з меню налаштувань і з настільними аксесуарами, якщо буде бажання. Різниця буде в тому, що коли ви оберете на екрані 1066, ви отримаєте Битву біля Гастінгса за дверима, якщо вас цікавлять саме такі речі.

Інтонація, з якою сказав це Редж, свідчила про те, що його особисті інтереси були деінде.

— Це в певному сенсі досить весело, — завершив він. — безумовно краще, ніж телебачення та набагато простіше, ніж користатися відеомагнітофоном. Якщо я пропустив передачу, я просто повертаюся в часі та дивлюся її. Я ніколи не міг дати ради всім тим кнопкам.

Дірк, почувши це зізнання, жахнувся:

— У вас є машина часу, а ви користуєтеся нею для… перегляду телепрограм?

— Ну, якщо б я навчився користуватися відеомагнітофоном, то машиною часу я б узагалі не користувався. Часові подорожі — справа надто делікатна. У них безліч пасток і небезпек; якщо змінити в майбутньому щось не те, можна повністю зруйнувати курс перебігу історії.

— А до того ж, вона заважає роботі телефону. Мені шкода, — трохи сором'язливо сказав він Річардові, — що ви вчора не змогли зателефонувати своїй дівчині. Схоже, що в телефонній системі Британії є щось фундаментально нез'ясовне, і моїй машині часу це не подобається. Ніколи не буває проблем з водопроводом, з електрикою або навіть з газом. Про всіх них дбають на квантовому рівні якісь системи, які я повністю не розумію, і через це ніколи не було проблем. Але телефон — це проблема зовсім іншого штибу. Кожного разу, коли я користуюся машиною часу (а це, звісно, дуже рідко, частково через саме цю проблему з телефоном) телефон їде з глузду й доводиться викликати якогось телепня з телефонної компанії, щоб він прийшов і полагодив, а він починає ставити дурні питання, відповіді на які він у жодному разі не зрозуміє.

— Як би там не було, в мене є дуже суворе правило: я мушу не змінювати нічого в минулому, — Редж зітхнув, — якою б не була спокуса.

— Яка спокуса? — різко спитав Дірк.

— О, то просто невеличка… річ, що мене цікавить, — неясно сказав Редж, — немає жодної небезпеки, бо я суворо дотримуюсь правил. Просто це мене засмучує.

— Але ви порушили власне правило! — наполягав Дірк. — Минулої ночі! Ви щось змінили в минулому…