РОЗДІЛ 21

Ґілкс вигнув брови, глянув на годинник і записав щось у записнику.

Коли в кімнаті залунав голос мертвого чоловіка, і Дірк, і сержант поліції відчули мороз поза шкірою.

«…просто диво, що я не лежу зараз мертвий у канаві, оце була б пригода, залишити свої останні слова на чиємусь автовідповідачі, чому цим…»

У напруженому мовчанні вони слухали відтворення всього повідомлення.

«Така вже проблема з цими розумниками: вигадають одну чудову річ, що дійсно працює, а тоді очікують, що ти їх роками фінансуватимеш, поки вони розважаються розрахунком тривимірних карт своїх пупків. Вибач, мені доведеться зупинитися та зачинити як слід багажник. Я швидко».

Потім почувся приглушений звук падіння слухавки на пасажирське сидіння, а кілька секунд по тому вони почули, як відчинилися двері авто. Весь цей час було чутно булькотіння музики з магнітоли.

Кілька секунд по тому почувся далекий, приглушений, але очевидний подвійний постріл з дробовика.

— Зупини плівку, — різко сказав Ґілкс і глянув на годинник. — Три хвилини та двадцять п'ять секунд після того, як він сказав, що було 8:47, — він знову подивився на Дірка. — Залишайся тут. Не рухайся. Нічого не чіпай. Я запам'ятав розташування кожної частинки повітря в кімнаті, я знатиму навіть дихав ти чи ні.

Він швидко розвернувся та пішов. Дірк чув, як він казав, спускаючись сходами: «Тікет! Зв'яжись з офісом WayForward, отримай деталі автомобільного телефону Вея: який номер, яка мережа…» — голос затихнув.

Дірк швидко зменшив гучність на підсилювачі та продовжив слухати касету.

Якийсь час грала музика. Дірк розчаровано стукав пальцями. Досі тривала музика.

Він не надовго натиснув на кнопку швидкого перемотування вперед. Досі музика.

Він збагнув, що він щось шукає, але не знає, що саме. Від цієї думки він прикипів до місця.

Він абсолютно точно щось шукав.

І абсолютно точно не знав, що саме.

Розуміння того, що він не знає точно, чому він робить те, що він робить, раптово жахнуло та напружило його. Він повільно, як відчиняють двері холодильника, розвернувся.

Поруч із ним не було нікого, принаймні, він нікого не бачив. Але він відчував мороз поза шкірою, і це йому не подобалося більше за все.

Він сердито прошепотів:

— Якщо хтось мене чує, почуйте ось що. Мій розум — мій центр, і за все, що в ньому відбувається, відповідаю я. Інші люди можуть вірити в те, в що їм приємно вірити, але я не робитиму нічого, якщо добре не розумітиму навіщо це потрібно. Якщо вам щось потрібно — дайте мені знати, але не смійте лізти в мій розум.

Він тремтів від глибокої первісної люті. Повільно та майже жалюгідно мороз залишив його та наче змістився в кімнату.