Розділ «Оповідання»

— Трохи забагато, а проте побачимо. Ви б нам не допомогли, сестро Ліобо?

— Авжеж,— враз обізвалася черниця, мовби раптово сполохана з глибокої задуми.

Знов стало дуже тихо. Черниця придержала хлопчика за голову й плечі, чергова сестра за ноги, і обидві заходилися стягати з нього криваве лахміття. Тепер вони побачили, що кров запеклася з чимось чорним. Ноги в хлопця густо взялися чорною вугільною курявою, вугільна курява пов'їдалася в руки, все на ньому було кров, лахміття й вугільна курява, масна, аж лиснюча вугільна курява.

— Зрозуміло,— промурмотів лікар,— на ходу скидав з поїзда вугілля й зірвався під колеса.

— Еге ж,— мовив нерівним голосом хлопчик,— зрозуміло.

Очі його тепер були зовсім притомні й світилися якимсь дивним щастям.

Ін'єкція робила чари. Черниця підкотила на хлопцеві сорочку аж під шию. Тіло його було страшенно, жалюгідно худе, мов на старій гусці. Угорі понад ключицями позападали глибоченні ями, виповнені густою, аж чорною тінню, справжні провалля, куди ввійшла б уся біла широка рука черниці. Зараз добре було видно й ноги, чи те, що від них зосталося. Вони були дуже тоненькі й худі.

Лікар кивнув головою до жінок:

— Здається, подвійний двосторонній злам. Треба просвічувати.

Чергова сестра обтерла хлопчикові ноги змоченою в спирті шматинкою, і вони стали ніби не такі страшні. Тільки худорлявість хлопцева вражала. Перев'язуючи його, лікар раз у раз хитав головою. Тепер його знов гризла турбота про Ломаєра; мабуть, Ломаєра таки злапали, і якщо він навіть не пробовкнеться, то все ж з біса прикро знати, що його посадять за строфантин, а ти собі тим часом гуляєш на волі. Адже прибуток нарівно б ділили. А, чортовиння, вже, либонь, пів на дев'яту, ще й надворі така страхітлива тиша, ніщо ані шерхне. Він скінчив перев'язувати, і черниця спустила хлопчикові сорочку. Потім підійшла до шафи, взяла звідти біле укривало й прикрила ним хлопчика. Вона знов поклала йому руку на чоло й звернулася до лікаря:

— Я, бачите, прийшла заради маленької Шранц, пане докторе, та не хотіла турбувати вас, поки ви клопотались біля хлопця.

Лікар покинув витирати руки, обличчя його перекривилося, і сигарета, приліплена на спідній губі, затремтіла.

— А що з маленькою Шранц? — запитав він.

— Ох, серденько в неї не хоче, ну ніяк не хоче битися, боюсь найгіршого.

Лікар вийняв з рота сигарету й почепив рушника на цвяшок над раковиною.

— От лихо! — безпорадно вигукнув він.— Що ж я вдію, я в цьому випадку безсилий.

Черниця все тримала руку в хлопця на чолі. Чергова сестра опускала криваві клапті у відро, нікельована покришка якого відкидала на стіну тремтливі зайчики.

Лікар замислено втупився в підлогу, та раптом підвів голову, ще раз поглянув на малого й метнувся до дверей.

— Треба подивитися, що з нею.

— Я вам не потрібна? — навздогін йому спитала чергова сестра.