Розділ «Де ти був, Адаме? Переклала Галина Лозинська»

Інші навантажили на машину все, що ще знайшли в домі,— кілька ліжок, похідну скриню одного офіцера, чиє ім'я було виразно написане на ній чорною фарбою: «Обер-лейтенант д-р Грек»,— пічку, купу солдатських ранців та заплічних мішків, кілька гвинтівок; потім стос білизни: позв'язувані пачками сорочки, кальсони, шкарпетки й хутряні безрукавки.

Файнгальс гукнув згори, з даху:

— Нічого не бачу. Рядочок тополь у селі все затуляє. А ви їх чуєте? Я чую дуже добре.

— Чуємо,— гукнув Шміц,— ми їх чуємо. Злазьте!

— Зараз,— сказав Файнгальс, і його голова, що визирала з слухового вікна, зникла.

— Нехай хтось вийде на залізничний насип,— сказав Шміц.— Звідти їх напевне можна побачити.

— Марна справа,— озвався шофер.— Їх іще не видно.

— Чому?

— Я чую. Я чую, що їх іще не видно. До того ж вони йдуть із двох боків.— Він показав рукою на південний захід, і той рух був наче чаклунський: тепер і вони справді почули гудіння моторів.

— Сто чортів,— лайнувся Шміц,— що ж нам робити?

— Їхати,— сказав шофер. Відступив убік і, хитаючи головою, дивився, як інші вже наостанці вантажать на машину стіл і лаву, на якій він сидів.

З будинку вийшов Файнгальс.

— Кричить один поранений,— сказав він.

— Я йду до нього,— мовив Шміц,— а ви їдьте.

Вони нерішуче постояли. Тоді всі, крім шофера, пішли за Шміцом. Той озирнувся й спокійно сказав:

— Їдьте, це ж я мушу лишитись — коло поранених.

Вони ще раз нерішуче зупинились, а за якусь мить знов пішли за ним.

— Хай вам чорт,— гукнув Шміц,— їдьте! На цій клятій рівнині ви зможете від них відірватися.

Тепер вони вже не пішли за ним. Тільки Шнайдер повільно рушив услід йому, коли Шміц уже зник у будинку. Інші неквапно пішли до машини. Файнгальс іще на мить зупинився. Трохи повагався, потім теж вернувсь у будинок і там зіткнувся зі Шнайдером.

— Вам іще щось треба? — спитав Файнгальс.— Ми ж усе повантажили.