Розділ «Поїзд точно за розкладом Переклала Галина Сварник»

...Потім Пауль пішов додому, розкришив недопалки, набив люльку, закурив, з'їв бутерброд «авіаційного нальоту» й знову пішов. Куди-небудь. Може, до дівчини, яка чекає позашлюбної дитини від солдата, може, до якоїсь із матерів або, може, на чорний ринок — купити трохи цигарок...

— Флеш,— каже Андреас.

Він знову виграє. У кишені вже ціла купа грошей.

— Тобі щастить, друже,— каже Неголений.— Пийте, хлопці! — знову пускає пляшку по колу й починає пітніти, а обличчя під маскою грубуватої веселості залишається сумним і задумливим. Тасує карти... Добре,— думає Андреас, що мені не треба здавати. Ще якусь хвилину можу не думати ні про кого, крім Пауля, який бреде зараз, стомлений і блідий, повз руїни і весь час молиться. Я на нього накричав, а кричати не можна ні на кого, навіть на унтер-офіцера...

— Трельяж,— каже він,— і ще «парочка» на додачу.— Він знову виграє.

Його партнери сміються, їм не йдеться про гроші, вони хочуть лише згаяти час. Яке виснажливе, жахливе заняття — марнувати час, знову й знову накривати важким темним мішком невидиму секундну стрілку, яка мчить по колу десь за горизонтом, чудово розуміючи, що вона все-таки мчить далі, нестримно мчить по колу...

— Нордгаузен,— повідомляє бадьорий голос.— Зупинка Нордгаузен...— а він тим часом тасує карти.— Поїзд для відпускників на Перемишль через...— провадить далі той же голос: — Прохання заходити у вагони й зачиняти двері.

Усе йде своєю чергою. Він повільно здає карти. На годиннику вже скоро одинадцята. Вони все ще п'ють, горілка добра. Він каже про це Неголеному. В поїзді знову повно людей; тепер вони сидять тісно один біля одного, під поглядами багатьох очей. Стало незатишно, мимоволі, доводиться прислухатися до чужих розмов.

— Пас,— каже він.

Блондин і Неголений жартома завищують ставки. Кожен із них розуміє, що партнер блефує, але обидва сміються, бо йдеться про те, хто кого перехитрує.

— Фактично,— каже за спиною голос з північнонімецьким акцентом,— фактично ми вже виграли війну!

— Гм...— озивається інший голос.

— Так, фюрер взагалі не може програти війни,— втручається третій.— Це взагалі дурниця, казати: виграти війну. Хто каже про те, що війну можна виграти, той уже думає, що її можна й програти. Коли ми почали війну, то, ясна річ, ми її виграємо.

— Крим оточений,— каже четвертий.— Біля Перекопа росіяни зімкнули кільце.

— А мені,— каже якийсь дуже тихий голос,— мені ж треба в Крим...

— Тепер тільки на «юнкерсі»,— рішуче стверджує голос упевненого в перемозі.— Це просто чудово, отак «юнкерсом»...

— Томмі їх здорово бояться.

Мовчання тих, хто нічого не говорить, здається зловісним. Вони мовчать, бо нічого не забули, бо знають: усі вони приречені.

Блондин здав карти, і Неголений поставив п'ятдесят марок.

Андреас зауважує, що в нього королівський флеш.