Розділ «Поїзд точно за розкладом Переклала Галина Сварник»

— Ставлю сто,— каже він сміючись.

— Я теж,— пристає на те Неголений.

— І двадцять зверху.

— Теж,— каже Неголений.

Звичайно ж, програє Неголений.

— Двісті сорок марок,— стиха вигукує позад них хтось, очевидно несхвально хитаючи головою. На хвилину западає тиша, солдати прислухаються, як вони підвищують, ставки. Потім усі знову починають говорити.

— Пийте,— заохочує Неголений.

— Але ж це неподобство, з отими дверима!

— Якими дверима?

— Вони забарикадували двері, ці свині, обманюють своїх же товаришів!

— Заткни пельку!

Вокзал без бадьорого голосу. Благослови, боже, вокзали без бадьорих голосів. Гудіння балачок у вагоні не припиняється, всі вже забули і про двері, й про двісті сорок марок, а Андреас нарешті відчув, що він поступово п'яніє.

— Може, зробимо перерву? — каже він.— Я щось з'їв би.

— Ні,— кричить Неголений.— Нізащо, будемо грати аж до Перемишля. Ні! — Його голос сповнений жаху. Блондин позіхає і щось бурмоче собі під ніс.— Ні!— кричить Неголений.

Вони грають далі.

— Вже самими кулеметами МГ-42 ми б виграли війну. Проти них ніхто нічого не вдіє...

— Наш фюрер усім покаже!

Але мовчання тих, хто нічого, зовсім нічого не говорить, зловісне. Вони мовчать, бо знають: усі вони приречені.

У вагон часом набивається стільки люду, що вони ледве можуть тримати в руках карти. Всі троє вже сп'яніли, але голови в них ясні. Потім у вагоні знову стає порожньо, голоси знову чути, і бадьорі й не дуже. Вокзали.

Минає полудень. Вони п'ють, закушують, грають далі. Шнапс чудовий.