Розділ сьомий

Мій пульс зривається з припону.

Я не вірю власним очам.

Лейтон, перейнявшись моїм благоговінням, каже:

— Чудовий, правда?

Він неймовірно чудовий.

В ангарі стоїть якийсь гул, і спершу мені здається, що він іде від ламп, хоча ні. Він такий глибокий, що відчувається аж біля основи хребта, ніби наднизька вібрація якогось масивного двигуна.

Наче загіпнотизований, я наближаюсь до куба.

Мені й не марилося таке побачити, та ще й просто перед собою.

Зблизька видно, що його поверхня не гладка, а нерівна, і відбиває світло таким чином, що здається багатогранною, ніби аж прозорою.

Лейтон жестом вказує на ідеально чисту бетонну підлогу, що виблискує під світлом ламп.

— Ми знайшли тебе непритомного прямо тут.

Ми повільно йдемо вздовж куба.

Я простягаю руку, проводжу пальцями по його поверхні.

Вона холодна на дотик.

Лейтон каже:

— Одинадцять років тому, коли ти отримав Павію, ми прийшли до тебе й сказали, що в нас на руках п’ять мільярдів доларів. Що ми могли б побудувати космічний корабель, але ми віддали їх тобі. Щоб подивитися, на що ти здатен з необмеженими ресурсами.

Я питаю:

— А моя робота тут? Мої записи?

— Само собою.

Ми доходимо до дальньої сторони куба.