Розділ сьомий

— Ти розмовляв іще з кимось, крім Даніели?

Раян.

— Ні.

— Ти впевнений?

— Так. Я повернувся до неї в квартиру, і ми були вдвох, поки...

— Ти повинен зрозуміти — ми все вклали в це місце. У твою роботу. Ми всі заодно. Будь-хто з нас життя віддасть, щоб захистити це. І ти в тому числі.

Постріл.

Чорний отвір між її очима.

— У мене серце розривається, коли я бачу тебе таким, Джейсоне.

Він промовляє це з непідробною гіркотою і жалем.

Я бачу це в його очах.

— Ми були друзями? — питаю.

Він киває, зціпивши щелепи, наче стримує хвилю емоцій.

Я кажу:

— Просто ніяк не можу збагнути, як ти, чи будь-хто з цих людей, допускаєте, що можна вбити людину заради захисту цієї лабораторії.

— Джейсон Дессен, якого я знаю, аж так не переймався б тим, що сталося з Даніелою Варгас. Я не кажу, що він би з того радів. Ніхто б із нас не радів. Мене, наприклад, аж нудить. Але він був би готовий до цього.

Я хитаю головою.

Він каже:

— Ти просто забув, що ми разом побудували.

— То покажи мені.