Розділ п’ятнадцятий

Даніела перебиває, додаючи:

— Один із вас стріляв у нашу машину, в якій сидів Чарлі. Все. Досить.

Вона підштовхує мене вперед.

Ми впираємося в них.

Вони непорушно стоять на нашому шляху.

Хтось каже:

— Раз ти тут, то проводьмо цю лотерею.

Даніела стискає мою руку ще сильніше.

Вона каже:

— Ми з Чарлі йдемо в куб із цим чоловіком. — У неї перехоплює голос. — Якби існував якийсь інший вихід... Ми просто стараємося зробити все якнайкраще.

Цього не уникнути — я зустрічаюся поглядом із Джейсоном, який стоїть найближче. Його заздрість і ревнощі — як окрема істота. На ньому якесь лахміття. Від нього тхне бездомністю і відчаєм.

Він тихо гарчить до мене:

— Чому це ти її отримав?

Джейсон позаду нього каже:

— Йдеться не про нього. Йдеться про те, чого хоче вона. Про те, що краще для нашого сина. Ось що зараз важливо. Дайте їм дорогу. Відійдіть усі.

Натовп починає розступатися.

Ми повільно йдемо коридором із Джейсонів.

Хтось плаче.

Гарячими, лютими, розпачливими сльозами.

Я теж плачу.