Розділ п’ятнадцятий

І Даніела.

І Чарлі.

Інші — стримані й напружені.

Нарешті останній з них відступає.

Попереду бовваніє куб.

Двері розчинені навстіж.

Чарлі заходить перший, за ним — Даніела.

Ледве втримуючи серце в грудях, я все чекаю, що ось зараз щось станеться.

Мене вже нічого не здивує.

Я переступаю поріг, беруся рукою за двері, кидаю останній погляд на свій світ.

Цю картину я ніколи не забуду.

Зверху, з вікон, ллється світло, падає на старі генератори, а в оглушливій, моторошній і запаморочливій тиші з півсотні моїх версій незмигно дивляться на куб.

Замок у дверях клацає.

Засув стає на місце.

Я вмикаю ліхтар і дивлюся на свою сім’ю.

На якусь мить здається, що Даніела ось-ось втратить свідомість, але вона тримається.

Я витягаю шприци, голки й ампули.

Налаштовую все.

Просто, як у старі часи.

Я допомагаю Чарлі закасати рукав сорочки вище ліктя.