Розділ тринадцятий

А може, він стане ключем для іншої гри, яка тобі й на думку не спадала, і яка надасть тобі несподівану стратегічну перевагу.

То як же мені пристосувати цю ідею до моєї ситуації?

Яку ж несподіванку можу я втнути, щоб її неможливо було прорахувати?

Я трохи задрімав.

Прокидаюся в сіро-білому світі, хапаючи дрижаки.

Ні снігу, ні вітру. Звіддаля крізь голі дерева видніється шматочок обрію. Найвищі будівлі ледь торкаються ковдри хмар, яка нависає над містом.

Відкрите поле біле й спокійне.

Світанок.

Вуличні ліхтарі гаснуть.

Я сідаю, усе тіло закам’яніло.

Бушлат припорошений снігом.

На морозі моє дихання закручується завитками.

У жодній версії Чикаго мені не траплялося такого спокійного ранку.

Коли в тиші порожніх вулиць тоне будь-який звук.

Коли на тлі білого неба й білої землі різко виділяються будинки й дерева.

Я уявляю, як сім мільйонів людей усе ще сплять під ковдрами, або стоять перед своїми запнутими вікнами й обережно визирають у щілини між завісами, розглядаючи те, що лишила по собі негода.

І коли я думаю про це, мені стає затишно й безпечно.

Спинаюся на ноги.

Я прокинувся з божевільною ідеєю.

І надихнуло мене те, що відбулось у тому барі вчора ввечері, якраз перед приходом того другого Джейсона. Таке досі ніколи не спадало мені на думку, тому я майже повністю довіряю цій ідеї.