Розділ одинадцятий

Ми швиденько всідаємося біля барної стійки, і я спостерігаю, як бармен на сенсорному екрані закінчує оновлення чийогось квитка.

Нарешті він повертається, підходить до нас, дивиться на Аманду, потім на мене.

Це Метт. За все моє життя він, мабуть, тисячу разів подавав мені напої. Він обслуговував мене та Раяна Голдера тієї останньої ночі в моєму світі.

Але зараз він і виду не подає, що ми знайомі.

Ніяких емоцій, просто формальна ввічливість.

— Що вам запропонувати, шановні?

Аманда замовляє вино.

Я беру пиво.

Коли він повертає кран, я нахиляюсь і шепочу Аманді:

— Я знаю цього бармена. А він мене не впізнає.

— Що значить: ти знаєш його?

— Це мій улюблений бар.

— Звісно, він тебе не впізнає, бо це не твій улюблений бар. А чого ти чекав?

— Просто дивно. Це місце виглядає так само, як і має виглядати.

Метт приносить наші напої.

— Хочете відкрити рахунок?

У мене немає кредитної картки, немає ніяких посвідчень, тільки пачка банкнот у внутрішній кишені моєї куртки поряд із залишками ампул.

— Я просто розрахуюсь.

Дістаючи гроші, кажу:

— Між іншим, мене звати Джейсон.