Розділ одинадцятий

Ранній вечір.

Іде дощ.

Зовнішня вивіска готелю заливає кімнату червоним світлом.

Я навіть не намагаюся вгадати, який сьогодні день тижня чи число.

Кажу:

— Ванна до твоїх послуг.

Аманда хапає речі з пластикового пакета.

Невдовзі я чую, як весело ллється вода і цей звук відбивається од кахель.

Вона гукає:

— О Боже, тобі треба прийняти ванну, Джейсоне! Ти навіть не уявляєш, як це чудово!

Я такий брудний, що не можу лягти на ліжко, тому сідаю на килимок біля батареї, щоб хвилі тепла огортали мене, і дивлюсь у вікно, як темніє небо.

Прислухаюся до поради Аманди й приймаю ванну.

По стінах стікає конденсат.

Тепло творить дива з моїм попереком, який зовсім мене замучив через щоденне спання в кубі.

Коли я голю бороду, мене раптом опосідають питання ідентичності.

Немає ніякого Джейсона Дессена, який працює професором фізики в коледжі Лейкмонта, чи ще в якомусь навчальному закладі, але ж десь я таки існую.

В іншому місті.

В іншій країні.

Може, я живу під іншим іменем, з іншою жінкою, займаюся іншою роботою.

І якщо це так і є, якщо я проводжу своє життя під поламаними машинами в автомайстерні, або свердлю дірки замість навчати фізики учнів коледжу, чи є я тією ж людиною на найфундаментальнішому рівні?