— Ну, що ж, якщо ви справді не знаєте…
— Та ні ж бо! Навпаки: коли я з ким-небудь сплю, то хочу знати чому. Через його очі, через фразу, яку він сказав, чи тому що він гарний.
— Я гарний, — тихо сказав Марк.
Ірена засміялася, й він зашарівся.
— Зрештою, — хутко сказав він, — ви розумієте, що я хотів сказати.
— Ще й як, — відказала вона, — ще й як.
Він ухопив її за руку.
— На Бога, Ірено! Що я повинен робити?
Він схилився до неї з лютою смиренністю, від хвилювання він тяжко сопів. «Мені так нудно», — подумала вона.
— Нічого. Немає чого робити.
— Ох! — вигукнув він.
Він відпустив її руку й закинув голову назад, показуючи зуби. Вона зиркнула на себе в дзеркало, на маленьку попелюшку з гарними очима, й подумала собі: «Господи Боже! Стільки метушні задля цього!» Їй було соромно за себе й за нього, все воно було таке банальне й таке нудне; вона вже навіть не розуміла, чому відмовляє йому: я завдаю стільки прикрощів; краще сказати йому: «Вам цього хочеться? Що ж, гайда: півгодини в готельному номері, раз-два та й квит! Невеличке свинство поміж двома простирадлами, а потім знову повернемося сюди закінчувати вечірку, й ви дасте мені спокій». Але треба було вдавати, ніби вона надає дуже великого значення своєму мізерному тілу; вона відчувала, що не поступиться йому.
— Ото вже ви чудна! — сказав він.
Він розгублено вирячив свої великі люті очі, зараз він спробує скривдити мене, як завше, а потім проситиме вибачення.
— Ото вже ви боронитеся! — іронічно провадив він. — Якби я не знав вас уже чотири роки, то подумав би, що ви просто-таки втілення чеснот.
Вона раптом зацікавлено зиркнула на нього і замислилася. Коли вона думала, то було не так нудно.
— Маєте рацію, — сказала вона, — це дуже дивно: взяти мене легко, це факт, і все ж таки я радше на шматки себе поріжу, ніж піду з вами до ліжка. І спробуйте пояснити це! — Вона безпристрасно глянула нього й виснувала: — Я навіть не можу сказати, що ви справді огидні для мене.
— Тихіше! — сказав він. — Говоріть тихіше. — І з ненавистю додав: — У вас голос мов дзвіночок, його далеко чутно.
Вони замовкли. Люди танцювали, оркестра грала «Караван»; Марк знай крутив на скатертині свою шклянку, і крижинки у ній ударялися одна об одну. Ірену знову опосіла нудьга.
— Врешті, — сказав він, — я надто добре дав до зрозуміння, що хочу вас.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шляхи свободи. Відстрочення» автора Жан-Поль Сартр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІВТОРОК, 27 ВЕРЕСНЯ“ на сторінці 7. Приємного читання.