Розділ «ВІВТОРОК, 27 ВЕРЕСНЯ»

Матьє намацав вимикача, і бризнуло світло. Він побачив укриту пилюгою кімнату, розкладачку, глек з водою і миску на туалетному столику; під стелею висів велосипед без коліс.

— Це ваша кімната?

— Ні, — відказала Ірена. — Це кімната друзів.

Він глянув на неї й засміявся.

— Ваші панчохи!

Вони були білі від куряви і подерті на колінах.

— Це я лізла у вікно, — безтурботно пояснила вона.

Хлопчак стояв посеред кімнати, він неспокійно похитувався і розглядав усе своїм єдиним оком. Матьє показав на нього.

— Що будемо з ним робити? — поспитався він в Ірени.

— Скиньте з нього черевики і покладіть його на ліжко: я обмию йому обличчя.

Хлопчак не опирався: він якось охляв. Ірена повернулася з мискою води і ватою.

— От-от, — сказала вона. — Потерпіть, Філіпе, будьте розумником.

Вона схилилася над ним і почала незграбно водити ватяним квачиком по його брові. Хлопчак застогнав.

— Авжеж, — материнським тоном приказувала вона, — щемить, але так воно і треба.

Вона пішла поставити миску на туалетний столик. Матьє підвівся.

— Гаразд, — сказав він. — Що ж, мені пора.

— Ой ні, не йдіть! — жваво відказала вона. І тихіше докинула: — Якщо він захоче піти, то в мене не вистарчить сили, щоб затримати його.

— Ви що, гадаєте, я стерегтиму його тут цілу ніч?

— Ви такі нелюб'язні! — роздратовано кинула вона. І за мить трохи лагідніше додала: — Принаймні зачекайте, поки він засне, це станеться швидко.

Хлопчак метався на ліжку, вигукуючи щось незрозуміле.