Розділ «ПОНЕДІЛОК, 26 ВЕРЕСНЯ»

— Приглушіть радіо, я щось чую.

Ґомес обернув регулятор, і галас трохи затих.

— Чуєте? Чуєте?

Ґомес прислухався: він почув глухе дудоніння.

— Так і є, — сказав Герера. — Тривога. Четверта зранку.

— Четверта! — вигукнув Ґомес.

— Так, — потвердив Герера. — О, тут багато чого зміниться!

Гітлер заговорив знову; вони схилилися над приймачем. Ґомес слухав промову краєм вуха; другим він прислухався до гуркоту літаків. Вдалині пролунав глухий вибух.

— Що ж він робить? Він не лише не поступається територією, а й виганяє німців! Не встиг пан Бенеш замовкнути, як ще дужче посилилися заходи військового придушування. Ми констатуємо жахливі показники: упродовж одного дня втекло десять тисяч душ, наступного дня двадцять тисяч…

Гуркіт стих, потім зненацька знову посилився, почулися два протяжні вибухи.

— В порту, — прошепотів Тількен.

— …наступного дня тридцять сім тисяч тисяч, за два дні сорок одна тисяча, потім шістдесят дві тисячі, потім сімдесят вісім тисяч; далі дев'яносто тисяч, сто сім, сто тридцять сім тисяч. А сьогодні двісті чотирнадцять тисяч. Спорожніли цілі райони, будинки спалені, німців намагаються знищити снарядами і газом. А пан Бенеш засів собі у Празі та й думає: «Нічого не станеться, врешті, за спиною в мене Англія і Франція».

Герера вщипнув Ґомеса за руку.

— Слухай, — сказав він, — слухай: зараз він відкриє карти!

Обличчя його зашарілося, він із симпатією дивився на приймача. Голос, хрипкий і грімкий, ревонув:

— А тепер, любі співвітчизники, гадаю, настав час говорити відверто.

Низка вибухів, які неухильно наближалися, заглушила оплески. Та Ґомес насилу звернув на них увагу: він втупив погляд у приймача, слухав цей погрозливий голос і відчував, як у ньому знову народжується давно поховане почуття, щось таке, як надія.

Ви проходите повз мене,

Навіть слова не зронивши,

Подаруйте ж хоч надію,