Розділ «ПОНЕДІЛОК, 26 ВЕРЕСНЯ»

Він зробив паузу. І тоді Карл зрозумів, що йому дозволили кричати, і щосили загорлав. Всі почали волати, голос Карла зріс, злетів попід склепіння, і від нього затремтіли шибки. Він палав од захвату, в нього було десять тисяч горлянок, і він відчував, що творить історію.

— Заткни пельку! Заткни пельку! — заволав Міміль до радіоприймача. Він обернувся до Робера і сказав йому: — Уяви собі! Ото вже покидьки! Ці йолопи задоволені лише тоді, коли репетують усі разом. Мабуть, у них усі розваги ото такі. У Берліні в них величезні озіяки, туди може напхатися двадцять тисяч душ, ото вони приходять туди в неділю, репетують хором і жлуктять пиво.

Радіоприймач знай галасував.

— Ого, — сказав Робер, — та вони не дають йому і слова сказати!

Вони обернули регулятор, голоси ущухли, і їм раптом здалося, ніби кімната виринула з мороку, тепер вона була тут, довкола них, спокійна і затишна, напохваті в них був коньяк, варто було тільки обернути регулятор, і весь той несамовитий лемент знову вдерся до їхнього шинку, прегарний мірний вечір вливався крізь вікно, французький вечір, і вони були поміж французами.

— Ця чеська держава почала з великої брехні. Автор цієї брехні називається Бенеш.

Шквал у радіоприймачі.

— Цей пан Бенеш з'явився у Версалі й почав з того, що існує якась чехословацька нація.

Регіт і свист у радіоприймачі. Голос люто провадить:

— Він мусив вигадати цю брехню, щоб надати мізерній кількості своїх співвітчизників сякої-такої ваги і в такий спосіб виправдати її існування. І англо-саксонські державці, які ніколи не були достатньо обізнані з етнічними й географічними питаннями, вирішили, що не потрібно перевіряти достеменність Бенешевих тверджень.

Оскільки ця держава не була достатньо життєздатною, вони просто загарбали три з половиною мільйони німців попри їхнє законне право на свободу і самобутність.

Радіоприймач репетував: «Геть! Геть! Геть!» Бірненшатц вигукнув: «Брехун! Цих німців не відібрали в Німеччини!» Елла дивилася на батька, червоний од обурення, він палив сигару в фотелі, дивилася на матір і сестру Іві й майже ненавиділа їх. «Як можуть вони таке слухати!»

— А що цього було замало, то вони долучили ще мільйон угорців, потім карпатських русинів і врешті кілька сотень тисяч поляків.

Ось що становить собою ця держава, яку згодом назвали Чехословаччиною, всупереч правам народів на самовизначення, всупереч недвозначно вираженій волі пригнічених націй. Розмовляючи з вами тут, я співчуваю долі цих уярмлених народів — словаків, поляків, українців, але, звичайно, кажу лише про долю німців, моїх співвітчизників.

Неймовірний лемент наповнив кімнату. Як можуть вони слухати таке? А ці «Гайль! Гайль» просто-таки у серце її шпигали. Врешті, ми жиди, роздратовано подумала вона, ми не повинні слухати нашого ката. Ну, нехай тато, я завжди чула, як він казав, що жидів не існує. Але ж мама, подумала вона, дивлячись на матір, мама ж знає, що вона жидівка, вона почуває себе жидівкою і все-таки залишається біля приймача. Пані Бірненшатц ще позавчора пророче вигукнула: «Це війна, діти мої, і війна програшна, жидівському народові залишається тільки знову взяти свою жебрацьку торбу». Тепер вона дрімала серед цього репету, вряди-годи розплющуючи свої підведені очі, й її велика голова з чорними, як вороняче крило, кісьми рвучко здригалася. А голос знову почав, перекрикуючи бурю:

— А тепер починається цинізм. Ця держава, якою заправляє меншина, зобов'язує своїх підданців провадити політику, яка змусить їх стріляти у своїх братів.

Вона підвелася. Ці хрипкі слова, які тяжко виривалися із натрудженої горлянки, були мов удари ножа. Він катував жидів: поки він говорить, тисячі конають у концентраційних таборах, а голосові його дозволяють вільно розлягатися у нашому домі, в цій вітальні, де ми ще вчора приймали двоюрідного брата з обпеченими повіками, якого катували в Дахау.

— Бенеш вимагає від німців: якщо я воюватиму з Німеччиною, ти повинен стріляти у німців. А якщо відмовишся, то будеш зрадником і я накажу тебе розстріляти. Те саме він вимагає від угорців та поляків.

Голос був тут, грімкий і розкотистий голос ненависти; цей чоловік був поруч з Еллою. Широкі німецькі рівнини, гори Франції зникли, він був геть біля неї, поза віддаллю, він шаленів у її домівці, він дивиться на мене, він бачить мене. Вона обернулася до матері, до Іві, та вони відсунулися назад, Елла ще могла їх бачити, та не могла до них доторкнутися. Париж так само опинився поза межами засягу, світло, що промикалося крізь вікна, мертве падало на килим. Сталося непомітне розокремлення людей і предметів, вона залишилася одна-однісінька на світі з цим голосом.

— Двадцятого лютня цього року я заявив у райхстазі, що потрібно змінити життя десяти мільйонів німців, які мешкають поза кордонами Німеччини. Проте пан Бенеш учинив інакше. Він вдався до ще дужчого гніту.