Розділ «ПОНЕДІЛОК, 26 ВЕРЕСНЯ»

— І що, ви понесете це Даладьє?

— Авжеж, — відказала пані. — Авжеж.

Вона помахала листком, потім склала його і заховала до сумочки. Коли сумочка зачинилася, Зезета відчула, як серце її стиснулося. Пані підвела голову і глянула їй просто у вічі.

— Дякую, — сказала вона. — Дякую за нього. За нас усіх дякую. Ви хоробра жінка, пані Таєр.

І простягла їй руку.

— А тепер, — сказала вона, — покидаю вас.

Зезета потиснула її руку, витерши свою долоню об хвартуха. Її пійняло гірке розчарування.

— І це… це все? — запитала вона.

Пані засміялася. Зуби в неї були мов перлини. Зезета повторила подумки: «Ми солідарні». Але ті слова вже не мали сенсу.

— Так, поки що все.

Вона прудким кроком дійшла до дверей, відчинила їх, востаннє обернула своє усміхнене обличчя до Зезети і зникла. Запах її парфумів ще витав у кімнаті. Зезета почула, як стихають її кроки, і два-три рази шморгнула носом. Їй здавалося, ніби в неї щось поцупили. Вона підійшла до вікна, відчинила його і вихилилася надвір. Біля хідника стояло авто. Пані вийшла з під'їзду, відчинила дверцята і сіла до авта, яке відразу ж рушило з місця. «Дурницю я скоїла», — подумала Зезета. Авто звернуло на проспект Сен-Уан і зникло, назавжди забравши з собою її підпис і гожу напарфумлену пані. Зезета зітхнула, зачинила вікно і знову запалила газ. Смалець заклекотів, запах смаженого м'яса забив пахощі парфумів, і Зезета подумала собі: «Якщо Моріс колись дізнається про це, то втре мене гарної бубни».

— Мамо, я хочу їсти.

— Котра година? — поспиталася мати в Матьє.

То була гарна дужа марселька з пушком над верхньою губою.

Матьє зиркнув на свого наручного дзигарка.

— Двадцять хвилин на дев'яту.

Жінка взяла під ногами кошика, защіпнутого залізною клямкою.

— Радій, горе моє, зараз їстимеш.

Вона обернула голову до Матьє.

— Вона і святого в гріб зажене.