Розділ «НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ»

— Я ж навіть прізвища її не знаю, — сказав Шарль, і голос його тремтів од сліз. — Я назавжди її утрачу!

Вони поставили його на підлогу, відчинили двері, знову підняли, він побачив зловісну жовту стелю, почув, як зачинилися двері, це була пастка.

— Мерзотники! — сказав він, поки вони опускали його долі. — Мерзотники!

— Замовкни, ти! — сказав чолов'яга з пташиною головою.

— Нехай, — сказав другий. — Ти ж бачиш, у нього з макітрою негаразд.

Він почув, як стихають їхні кроки, двері відчинилися і знову зачинилися.

— От ми й зустрілися, — почув він голос Бланшара.

Тієї ж миті Шарль отримав струмінь води простісінько в писок. Та він мовчав, непорушно закляк мов небіжчик і широко розплющеними очима дивився в стелю, а вода текла йому в вуха і за комір. Вона не хотіла спати, вона непорушно лежала горізнач у темній кімнаті; він укладається в ліжко, незабаром він засне, а я охороняю його сон. Він дужий, він чистий, сьогодні вранці він дізнався, що йде на війну, і навіть оком не моргнув. Але зараз він беззбройний; він буде спати, це його остання ніч. Ох, подумала вона, який він романтичний!

Це був запахущий теплий покій з єдвабним світлом і квітами скрізь.

— Заходьте, — сказала вона.

Ґомес увійшов. Він роззирнувся довкруг, побачив ляльку на дивані й подумав про Теруель. Там він спав у такому самому покої з лампами, ляльками і квітами, та без пахощів і без стелі; посеред підлоги була діра.

— Чому ви всміхаєтеся?

— Тут так гарно, — відказав він.

Вона підійшла до нього.

— Якщо кімната вам до вподоби, то ви можете приходити сюди так часто, як вам захочеться.

— Я завтра їду, — сказав Ґомес.

— Завтра? Куди?

Вона дивилася на нього гарними невиразними очима.

— В Еспанію.

— В Еспанію? То ви…