Розділ «СУБОТА, 24 ВЕРЕСНЯ»

Хтось увійшов. Робітник у кашкеті. Філіп подумав собі: «Це пролетар». Йому нечасто випадало бачити їх, та він багато про них думав. Це був тридцятирічний чоловік, мускулястий, але негарно збудований, з надто довгими руками й кривими ногами, напевне, його знівечила фізична праця; під носом у нього була жорстка жовта щетина; на кашкеті видніла триколірна кокарда, і ввесь він здавався похмурим і схвильованим.

— Шклянку білого вина, господарю, хутчій.

— Вже зачиняємо, — відказав господар.

— Ви не хочете налляти шклянку винця мобілізованому? — поспитався робітник.

Він насилу говорив, голос його був хрипкий, немовби він цілий день кричав. Підморгнувши правим оком, він пояснив:

— Завтра вранці я вирушаю.

Господар узяв пляшку і шклянку.

— Куди ви їдете? — поспитався він, ставлячи шклянку на шинквас.

— В Суассон, — відказав той. — Я танкіст.

Він підніс шклянку до рота, рука його тремтіла, вино поллялося на підлогу.

— Ми змішаємо їх із лайном, — сказав він.

— Гм! — сказав господар.

— А певно! — вигукнув робітник.

Він двічі вдарив долонею правої руки по лівому кулаку.

— Хтозна, — сказав господар. — Ці гади теж уміють воювати.

— Кажу, ми їм утремо маку!

Він випив, клацнув язиком і заспівав. Видно було, що він збуджений і водночас утомлений; з кожною хвилиною риси його обличчя марніли, очі заплющувалися, губи никли, та якась невблаганна сила відразу ж піднімала його повіки й підтягала догори кутики вуст: він здавався знесиленою здобиччю веселощів, які не хотіли уриватися. Раптом він обернувся до Філіпа.

— А тебе теж призвали?

— Я… ще ні, — відступивши, сказав Філіп.

— То чого ж ти чекаєш? Треба змішати їх із лайном.