Розділ «СУБОТА, 24 ВЕРЕСНЯ»

— Є й біляві еспанці.

Дідок стенув плечима.

— Як знаєте, я вас попередив…

Він неуважно погортав паспорт. «Я тут, у фальшувальника». В це важко було повірити. З самісінького ранку важко було у все повірити. Фальшувальник не схожий був на фальшувальника, він скидався на жандарма.

— Ви скидаєтеся на жандарма.

Старий не відповів; Філіпові стало незручно. Незначущість. Вона повернулася сюди, ця прозора незначущість попереднього дня, коли я проходив крізь їхні погляди, коли я був труським шклом на спині шкляра і коли я проходив крізь сонце. Там, тепер я непрозорий, мов небіжчик; вона питає себе: «Де він? Що він робить? Чи думає він усе-таки про мене?»

— Ну? — поспитався Філіп.

Дідок перевів на нього втомлений погляд.

— Вас прислав Пітто?

— Ви вже втретє запитуєте мене про це. Так, мене прислав Пітто, — гонористо заявив Філіп.

— Гаразд, — сказав дідок. — Зазвичай я роблю це задурно; та для вас воно коштуватиме три тисячі франків.

Філіп скорчив гримасу Пітта.

— Та певно ж. Я не збирався просити вас про безкоштовну послугу.

Старий посміхнувся. Мій голос фальшивий, роздратовано подумав Філіп. У мене ще немає природного нахабства. Надто ж у стосунках зі старими. Поміж ними і мною існує давній рахунок несплачених ляпасів. Перш ніж балакати з ними, як рівний, я мушу повернути ці ляпаси. Та на останньому, блискавицею майнуло в його голові, на останньому ще немає дати.

— Ось, — мовив він.

Потім дістав гаманця і поклав на стіл три купюри.

— Йолопе ти малий! — вигукнув дідок. — А я от зараз покладу їх до кишені та й начхаю на твого паспорта.

Філіп занепокоєно зиркнув на нього і простягнув руку, щоб забрати гроші. Дідок зареготався.

— Я гадав… — почав було Філіп.

Старий знай реготався. Філіп з досадою забрав свою руку і спробував усміхнутися.