Розділ «IV»

— У цьому таксі хтось нервував.

— Чому?

Матьє показав на недопалки.

— Це жінка, — сказала Івіш, — он сліди помади.

Вони посміхнулися й замовкли. Матьє сказав:

— Якось я знайшов у таксі тисячу франків.

— Мабуть, так зраділи.

— Та ні, я віддав їх водієві.

— Он як, — сказала Івіш, — а я залишила б собі. Навіщо ви їх віддали?

— Не знаю, — відказав Матьє.

Таксі поминуло майдан Сен-Мішель. Матьє мало не сказав: «Погляньте, яка зелена Сена», та вирішив промовчати. Раптом Івіш сказала:

— Борис хоче, щоб ми утрьох пішли сьогодні ввечері до «Суматри», я не проти…

Вона обернула голову і дивилася на волосся Матьє, з ніжністю випинаючи вуста. Івіш не була кокеткою, та деколи напускала на своє обличчя ніжности, щоб зазнати утіхи од того, що її лице стає тяжке і солодке, мов стиглий плід. Матьє вважав це дратівливим і недоречним.

— Радий буду побачити Бориса і побути з вами, — відказав він. — От тільки Лола мене бентежить; ви ж знаєте, що вона терпіти мене не може.

— Ну, то й що?

Запала мовчанка. Неначе вони водночас уявили себе закоханою парою, що сидить у таксі. «Цього не повинно бути», роздратовано подумав він; Івіш провадила:

— Гадаю, на Лолу не варто звертати увагу. Вона вродлива, гарно співає та й годі.

— Я вважаю, що вона приваблива.

— Звичайно. Це ваш моральний кодекс: вам завжди хочеться бути досконалим. Коли люди вас ненавидять, ви чимдуж намагаєтеся знайти в них щось добре. А от я не вважаю привабливою, — додала вона.

— З вами вона сама чарівність.