Розділ «IV»

— Цілісінький день.

— Гаразд. Я зайду, треба дещо владнати.

— До вечора.

Матьє вийшов з кабіни.

— Мені потрібен жетон, дівчино. Ох, ні, не варто.

Він кинув двадцять су на блюдце і поволі побрався східцями. Не варто телефонувати Марсель, поки не вирішено з грошима. «Пополудні піду до Даніеля». Він знову сів біля Івіш і глянув на неї, тепер уже без ніжности.

— У мене більше не болить голова, — мовила вона.

— Я радий.

На душі в нього неначе камінь лежав.

Івіш дивилася убік через довгі вії. На вустах у неї була збентежена кокетлива посмішка.

— Ми могли б… ми могли б усе-таки піти подивитися Ґоґена.

— Як хочете, — нітрохи не здивувавшись, відказав Матьє.

Вони підвелися, і Матьє помітив, що її келишок був порожній.

— Таксі! — погукав він.

— Не це, — заперечила Івіш, — воно відкрите, вітер битиме нам просто в обличчя.

— Ні-ні, — сказав Матьє водієві, — їдьте, це не до вас.

— Зупиніть ось це, — сказала Івіш, — гарне, мов карета Святого Причастя, та ще й закрите.

Таксі зупинилося, Івіш сіла в нього. «Позичу в Даніеля на тисячу франків більше, — подумав Матьє, — щоб дотягнути до кінця місяця».

— Ґалерея мистецтв, передмістя Сент-Оноре.

Він мовчки сів біля Івіш. Обоє були збентежені. Матьє побачив біля своїх ніг три наполовину спалені цигарки з позолоченими фільтрами.