Розділ «XI»

Борис зачудовано вирячив очі.

— Гей! — вигукнув він. — Івіш, не тікай! Чому це ти мене так назвала?

Івіш не відповіла, вона змусила Матьє зробити крутий поворот і стала спиною до Бориса. Лола розплющила очі.

— Ти розумієш, чому вона мене так назвала? — поспитав у неї Борис.

— Та начебто здогадуюся, — відказала Лола.

Борис мовив іще кілька слів, та вибух оплесків заглушив його; джаз раптом замовк, неґри поспішно збирали інструменти, щоб звільнити місце для арґентинського оркестру.

Івіш і Матьє підійшли до свого столика.

— Я так гарно розважаюся! — сказала Івіш.

Лола вже сиділа.

— Ви пречудово танцюєте, — сказала вона Івіш.

Івіш не відповіла, а тільки спідлоба зиркнула на Лолу та й годі.

— Ви були просто-таки неповторні, — озвався Борис до Матьє. — Я думав, що ви зовсім не танцюєте.

— Цього захотіла ваша сестра.

— Такому здорованеві, як ви, — сказав Борис, — краще було б виконувати акробатичний танок.

Запала гнітюча мовчанка. Івіш не казала й слова, самотня і зухвала, та й нікому не хотілося говорити. Над їхніми головами постало щось на кшталт неба, круглого, сухого і спекотного. Знову спалахнули лампи. З першими ж тактами танґо Івіш нахилилася до Лоли.

— Ходімо, — хрипко сказала вона.

— Я не вмію провадити, — відказала Лола.

— Та я сама поведу, — сказала Івіш.

І вищиривши зуби, неприязно додала:

— Не бійтеся, я буду провадити, як чоловік.