Розділ «XI»

— Тобі бракує досвіду, — сказала Лола. — Коли я ввійшла, то відразу ж помітила, що вони викинули якийсь фортель, бо всі сиділи мов на похоронах. Знаєш, — раптом додала вона, — якщо це дівча втратить роботу, то йому доведеться тільки йти на вулицю.

Івіш раптом підняла голову, вигляд у неї був розгублений.

— Та плювати мені! — люто заявила вона. — Вулиця їй личить більше, ніж естрада.

Вона силкувалася тримати голову прямо, а бляклі запалені очі розплющеними. Потім вона трохи втратила певність і примирливим тоном збентежено додала:

— Звичайно, я розумію, що їй треба заробляти на шматок хліба.

Ніхто не відповів на це, й Матьє вболівав за неї: мабуть, їй тяжко було тримати голову прямо. Лола незворушно глянула на Івіш. Наче думала собі: «От дівчисько із заможної родини». Івіш захихотіла.

— А от мені не треба танцювати, — лукаво пробурмотіла вона.

Сміх її урвався, й голова звісилася на груди.

— Що з нею? — спокійно поспитався Борис.

Лола з цікавістю глянула на Івіш. Потім простягла свою куцу пухку руку, згребла Івіш за коси і підняла їй голову. Вона скидалася на сестру милосердя.

— Що це з нашою крихіткою? Забагато випила, чи що?

Мов завісу, розгортала вона світлі пасма її кіс, аж стало видно велику бліду щоку. Івіш трохи розплющила безтямні очі, потім голова її відкинулася назад. «Зараз її знудить», байдуже подумав Матьє. Лола почала смикати Івіш за коси.

— Розплющіть очі, ну ж бо, розплющіть! Погляньте на мене!

Івіш зненацька широко розплющила очі, в них горіла ненависть.

— Ну от, дивлюсь я на вас, — озвалася вона ясним крижаним голосом.

— Нічого собі, — сказала Лола, — не дуже ви й п'яні.

Вона відпустила її коси. Івіш хутко підняла руки і нагорнула пасма на щоки, це було так, наче вона ліпить маску, і справді, трикутне обличчя знову з'явилося під її пальцями, та губи й очі здавалися якимись виснаженими і брезклими. Якусь мить вона сиділа непорушно, і вигляд у неї був наче у сновиди, аж ось оркестр заграв повільний фокстрот.

— Запрошуєш мене? — поспиталася Лола в Бориса.

Борис підвівся, й вони подалися танцювати. Матьє провів їх поглядом, у нього не було бажання говорити.

— Ця жінка засуджує мене, — понуро сказала Івіш.