Розділ «Три неприємні п’єси»

Джулiя. Я не могла бiльше терпiти цього. О, бачити, що вони снiдають разом, смiються, розмовляють, глузуючи з мене! Я iнколи ледве не скрикувала. Я ледве не схопила ножа, не вбила її... ледве не... (З’являються Кетбертсон з рахунком у руцi. Вiн засовує рахунок у кишеню сурдута й починає говорити ще на дверях.)

Кетбертсон. Боюсь, що ви мали надто мiзерний снiданок, Дене. Просто шкода було дивитись, як ви дзьобаєте цi нещаснi боби й п’єте содову воду. Дивуюсь, як ви живете.

Джулiя. Вiн завжди так їсть, пане Кетбертсоне, запевняю вас. Вiн дуже не любить, коли йому про це нагадують.

Крейвен. Де ж Парамор?

Кетбертсон. Читає свого часописа. Я спитав його, чи прийде вiн теж, але вiн i не чув мене. Це просто дивує, як вiн заглиблюється в науку. Розумна людина! Жах яка розумна людина!

Крейвен (роздратовано). О, так, так, це все прекрасно, Джо, але ж це невиховано поводитись так при столi, — можна б iнодi й зачинити свою крамничку. Бог вiдає, що я радий би забути про його науку, але вона надто турбує мене, вiдколи вона прирекла менi свiй вирок. (Сiдає з меланхолiйним виглядом.)

Кетбертсон (спiвчутливо). Краще не думайте про це, Крейвене, — може, вiн пимиляється. (Глибоко зiтхає й сiдає.) Але все ж вiн безперечно дуже розумний. Вiн завжди двiчi помiркує, поки зважиться на щось. (Сидять мовчки, сповненi найсмутнiших думок. Зненацька входить Парамор, блiдий й надзвичайно збентежений, з «Британським Медичним Журналом» у стисненiй руцi. Всi сполохано пiдводяться. Вiн хоче говорити, але затинається, горло йому стискається, i вiн хитається. Кетбертсон прудко хапає свого стiльця i пiдставляє його Параморовi, що падає на нього, поки вони гуртуються навколо. Крейвен — праворуч, Кетбертсон — лiворуч, Джулiя — позаду Крейвена.)

Крейвен. Що сталося, Параморе? Джулiя. Ви хворi?

Кетбертсон. Сподiваюсь, нема нiяких поганих новин?

Парамор (розпачливо). Найгiрша новина! Жахлива новина! Фатальна новина! Моя недуга...

Крейвен (швидко). Ви хочете сказати — моя недуга?

Парамор (погордливо). Я хочу сказати — моя недуга, — Параморова недуга... недуга, яку я винайшов... справа всього мого життя! Дивiться сюди. (Вказує на «Брит. Мед. Журн.» з виразом невимовного жаху). Якщо це вiрно, то все це була помилка, — нема такої недуги. (Кетбертсон i Джулiя переглядаються, ледве насмiлюючись вiрити цiй добрiй новинi).

Крейвен (з глибоким докором). І ви звете це поганими новинами! Ну, знаєтє, Параморе...

Парамор (хрипко йому уриваючи). Ви, звичайно, думаєте тiльки про себе. Я не ганю вас: усi хворi — егоїсти.Тiльки людина науки може вiдчути те, що я вiдчуваю. (Здригаючись вiд почуття нестерпної несправедливости). А у всьому виннi жалюгiдно сентиментальнi закони цiєї країни. Я не мав змоги зробити досить дослiдiв — тiльки три собаки й одна мавпа. Подумайте тiльки, це тодi, коли вся Європа повна моїх конкурентiв, людей, яким не терпиться довести, що я помиляюсь! У Францiї воля — просвiчена, республiканська Францiя! Один француз проробляє дослiди над двома сотнями мавп, щоб спростувати мою теорiю. Другий офiрує 36 фунтiв стерлiнгiв — триста собак, по три франки за штуку, щоб спростувати дослiди над мавпами. Третiй доводить, що обидва вони помиляються, доводить єдиним дослiдом, де температуру верблюжої печiнки пiдносить до шiстдесяти градусiв над нулем. І тут з’являється оцей клятий iталiєць, який зовсiм доконав мене. Вiн має урядовий дозвiл на купiвлю тварин i ще опрiч того має до своїх послуг найбiльший шпиталь в Італiї. (З розпачливою рiшучiстю). Але я не дозволю жодному iталiйцевi побити себе! Я сам поїду до Італiї! Я вдруге винайду хворiсть, я знаю, що вона iснує, я вiдчуваю це. І я доведу це, хоч би менi довелось проробити дослiди над усiма смертними тваринами, якi мають печiнку! (Важко дихаючи, схрещує руки).

Крейвен (почуття образи все збiльшується в ньому). Чи маю зрозумiти це так, Параморе, що ви наважились виголосити менi вирок смерти — так, смерти, — на пiдставi дослiдiв над трьома собаками й однiєю триклятою мавпою?

Парамор (з надмiрним презирством до вузькости Крейвенового особистого погляду). Так. Це було все, на що я змiг дiстати дозвiл.

Крейвен. Ну, знаєте, Параморе, мене це прикро вражає. Я не хочу бути недружнiй, але я, справдi, надто прикро вражений. Чи ви, чорти б його взяли, усвiдомлює, що ви наробили? На цiлий рiк позбавили мене м’яса й напоїв, зробили з мене загальне посмiховисько, — нещасного вегетарiанця й тверезника.

Парамор (пiдводячись). Ну, що ж, ви можете тепер надолужити згаяний час. (Гiрко, указуючи Крейвеновi на «Журнал»). Ось! можете самi прочитати. Верблюда годували м’ясом, розчиненим у алкоголi; i його вага при цьому збiльшувалась. Їжте й пийте, скiльки хочете. (Усе ще неспроможний стояти без пiдтримки, подається повз Кетбертсона до рухливої шафи й стоїть там, спиною до них, прихилившись до шафи й спершись об руку).

Крейвен (буркотливо). Аякже! Вам легко балакати, Параморе. Але що ж я маю сказати у Товариствах захисту тварин i у вегетерiанських товариствах, що обрали мене на вiце-президента?

Кетбертсон (смiючись). Ага! Ви зробили з цього чесноту, еге ж, Дене?