Розділ «Три неприємні п’єси»

Сильвiя (трохи збентежена). Менi так шкода своїх слiв, докторе. Ви повиннi пробачити — доччинi почуття.

Крейвен (трохи ображено). Тобi, Сильвiє, це, очевидно, досить байдуже.

Сильвiя. Я не збираюсь розводити сентименти над цим, таточку, ти ж це знаєш. (Пiдходячи до Крейвена). Та й потiм, я завжди знала, що все це нiсенiтниця. (Пестячи його). Бiдний, любий, старий татку, i чого б це твiй вiк мав бути обмеженiший, нiж у будь-якого iншого? (Злагiднiвши, вiн плескає її по щоцi. Джулiя нетерпляче одвертається вiд них). Іди ж до курильнi i покажи-но тепер, на що ти здатний пiсля цiлого року тверезости!

Крейвен (пустотливо). Ти, погане дiвчисько! (Хапає її за вухо). Ходiмо, Джо, чи що! Найкраще тепер пiсля всiх оцих хвилювань.

Кетбертсон. Я не соромлюсь цього, Дане. Це гаразд на мене вплинуло. (Пiдходить до столу й погрожує кулаком погруддю, що понад камiном.) Це б i на тебе теж вплинуло гаразд, якби ти мав очi й вуха, щоб це сприйняти.

Крейвен (здивовано). Хто це?

Сильвiя. Але ж, розумiється, любий старий Генрiх.

Крейвен (вражений). Генрiх?

Кетбертсон (нетерпляче). Ібсен, чоловiче, Ібсен. (Виходить крiзь дверi на сходи, за ним слiдом iде Сильвiя, по дорозi посилаючи рукою поцiлунок погруддю. Крейвен спантеличено позирає їй у слiд, потiм на погруддя. Визнавши проблему за нерозв’язну, хитає головою й iде за ними. Близько дверей затримується й повертається назад).

Крейвен (м’яко). Мiж iншим, Параморе...

Парамор (з зусиллям отямлюючись). Га?

Крейвен. Ви несерйозно казали тодi про моє серце, правда ж?

Парамор. О, то пусте, пусте. Легенький шелест — може, мiтральнi хлипавки трохи спрацьованi. Але їх вистачить на ваш вiк, як ви будете обережнi. Не палiть забагато.

Крейвен. Як! Знову стриманiсть! Ну, знаєте, Параморе, це вже знаєте...

Парамор (божевiльно пiдводячись). Пробачте, я не можу зараз говорити про це. Я... я...

Джулiя. Не чiпляйся ти тепер до нього, тату.

Крейвен. Добре, добре, не буду. (Пiдходить до Парамора, що неспокiйно тиняється туди й сюди серед кiмнати). Ну ж, Параморе, я не егоїст, вiрте менi, — я здатний спiвчувати вашiй прикростi. Але ви повиннi зустрiти її як мужчина. І знаєте, кiнець кiнцем, хiба це справдi не доводить, що в новiтнiй медицинi сила гнилизни. Мiж нами кажучи, це, знаєте, страшенна жорстокiсть; ви мусите самi згодитись, що це чортiвськи погана штука — тельбушити й катувати верблюдiв i мавп. Ранiше чи пiзнiше це мусить згрубити всi високi почуття.

Парамор (повертаючись до нього). А скiльки верблюдiв, i мавп, i людей розтельбушено за тiєї Суданської кампанiї, за яку ви одержали вашого хреста Вiкторiї, полковнику?

Крейвен (спалахаючи гнiвом). То був чесний бiй — це зовсiм одмiнна рiч, Параморе.

Парамор. Так, так — рущницi Мартiнi й артилерiя проти голих людей iз списами.