Розділ «Три неприємні п’єси»

Ґрейс. Ну, нiчого, любко. (До Чартерiса). Ви одержали мого листа?

Чартерiс. Так. Я б волiв, щоб ви не писали на отих проклятих блакитних листiвках.

Сильвiя (до Ґрейс). Чи не пiти менi попереду вниз i замовити стiл?

Чартерiс (вiдповiдаючи замiсть Ґрейс). Пiдiть, старий друзяко!

Сильвiя. Тiльки ви тут не барiться (iде до їдальнi).

Ґрейс. Ну?

Чартерiс. Боюсь i глянути на вас пiсля вчорашнього вечора! Чи можна уявити огиднiшу сцену? Ви, мабуть, зовсiм зневажаєте мене пiсля цього?

Ґрейс. О, нi.

Чартерiс. Ну, це було б цiлком по заслузi. У-у, це було мерзотно... Зневага... образа. Гарненька кiнцiвка до всiх моїх планiв зробити вас щасливою — зробити з вас виняток спомiж усiх жiнок, якi клянуть мене за те, що я зробив їх нещасними!

Ґрейс (спокiйно сiдаючи). Я зовсiм не нещасна. Менi дуже прикро, але я не збираюсь розбивати собi серце.

Чартерiс. О, нi, у вас свiдоме, горде серце; ви не стогнете й не плачете на кожну уразку. Ось чому ви — єдина можлива для мене жiнка.

Ґрейс (хитаючи головою). Тепер нi. І вже нiколи.

Чартерiс. Нiколи! Що ви хочете сказати?

Ґрейс. Те, що кажу, Леонарде.

Чартерiс. Знов поразка! Мiнливiсть жiнок, яких я кохаю, можна порiвняти лише з пекельною постiйнiстю жiнок, що кохають мене. Так, так! Я все бачу, Ґрейс; ви не можете забути оту огидну сцену вчора ввечерi. Здумати тiльки, вона запевняла, що я цiлував її два днi тому.

Ґрейс (рвучко пiдводячись). А хiба це не правда?

Чартерiс. Правда? О, нi — нахабна брехня!

Ґрейс. О, яка я рада! Це було єдине, що справдi прикро вразило мене.

Чартерiс. Вона ж тому й сказала. Як любо, що вас це турбує! Кохана! (Схоплює її руки й притискає їх до грудей.)

Ґрейс. Опам’ятайтесь, — адже мiж нами все розбито.