Розділ «Три неприємні п’єси»

Сильвiя. Гадаю, що так. Чого б йому тинятись сьогоднi по клубi у чудовому новому сурдутi, у краватцi, замiсть щоб приймати своїх пацiєнтiв, — як вам здається? Цей снiданок з Джулiєю зовсiм доконає його. Вiн проситиме в тата згоди ще ранiш, нiж вони вернуться сюди... Ставлю три проти одного, що це так i буде, — на все, що хочете.

Чартерiс. На рукавички?

Сильвiя. Нi, на цигарки!

Чартерiс. Згода! Але що вона гадає з приводу цього? Чи подає йому якусь надiю?

Сильвiя. О, як звичайно. Настiльки, щоб його не одбила якась iнша.

Чартерiс. Так, так. Розумiю. Тепер слухайте — я говоритиму як фiлософ. Джулiя ревнує всiх — усiх чисто. Якби вона помiтила, що ви флiртуєте з Парамором, вона зразу почала б цiнувати його вище. Чи не пограли б ви з ним трошки, Крейвен, га, — заради мене?

Сильвiя (пiдводячись). Але ж ви жахлива людина, Леонарде! Сором вам! Проте для товариша iбсенiста — все, щохочете. Я подбаю про вашу справу. Тiльки, на мою думку, далеко бiльший був би ефект, якби ви намовили до цього Ґрейс.

Чартерiс. Ви гадаєте? Гм! Може, ви й маєте рацiю.

Служник (за дверима). Доктор Парамор, доктор Парамор, доктор Парамор...

Сильвiя. Слiд би комусь подбати про те, щоб зробити голос цього хлопця трохи доладнiшим, — це просто сором для клубу. (Іде в нiшу лiворуч од Ібсена. Хлопець входить, несучи «Британський Медичннй Журнал».)

Чартерiс (до служника). Доктор Парамор у їдальнi.

Служник. Дякую, пане. (Хоче ввiйти до їдальнi, ко ли на нього наскакує Сильвiя.) Стiйте, а куди ж ви понесли отой часопис? Вiн мусить бути в цiй кiмнатi.

Служник. Це з особливого наказу доктора Парамора, мiс, «Британського Медичного Журналу» щоб завжди односити до них, тiльки-но вiн прибуде.

Сильвiя. Яке зухвальство! Чартерiсе, чи не слiд нам принципово це припинити?

Чартерiс. Звичайно, нi. Нiколи не варто чiплятись до когось з такого мiзерного приводу, як принциповiсть.

Сильвiя. Нiсенiтниця! А Ібсен?

Чартерiс (до служника). Ідiть швидше, хлопче, доктор Парамор чекає, аж неживий з нетерплячки.

Служник (серйозно). Справдi, пане? (Вибiгає).

Чартерiс. Цей хлопчина не пропаде в цiй країнi. Вiн зовсiм позбавлений чуття гумору. (Входить Ґрейс. Її вбрання, дуже зручне й дiлового вигляду, пошито в такий спосiб, щоб бути їй до лиця i заразом не бути для неї обтяжливим; зовсiм не модне, але не без особистої елеґантности. Входить вона жваво, як жiнка, що завжди має справи.)

Сильвiя (пiдбiгаючи до неї). Нарештi ви прийшли, Тренфiлд, старий друже! Я вже цiлу годину вас чекаю. Конаю з голоду!