Розділ «Три неприємні п’єси»

Кетбертсон (спершу подивившись їй услiд, потiм — на Чартерiса). Ще бiльша неврастенiя. (Іде услiд за нею).

Сильвiя (стрибаючи колiньми на козетку, говорить через її спинку). Що тут було, Чартерiсе? Джулiя залицялась до вас?

Чартерiс (говорячи до неї через плече). Нi. Ревнує до Ґрейс.

Сильвiя. Так вам i треба. У вас сидить справжнiй бiс зальотництва.

Чартерiс (спокiйно). Ви вважаєте, що це вiдповiдає клубним правилам — розмовляти отак з людиною, що майже могла б вам бути за батька? Сильвiя (хитро). О, знаю я вас, мiй голубе.

Чартерiс. Ну, то ви мусите знати, що я нiколи не придiляю особливої уваги жоднiй жiнцi.

Сильвiя (задумливо). А знаєте, Леонарде, я й справдi вам вiрю. Менi здається, що ви анi на крихту не турбуєтесь про одну жiнку бiльше, анiж про другу.

Чартерiс. Ви хочете сказати, що я про одну жiнку не турбуюсь анi на крихту менше, нiж про другу.

Сильвiя. Це ще гiрш. Але я хочу сказати, що ви нiколи не ставитесь до них тiльки як до жiнок. Ви й розмовляєте з ними так, як зi мною зараз, чи як з кожним iншим товаришем. Ось секрет ваших успiхiв. Ви не можете собi уявити, як вони побиваються за тим, щоб до них виявляли пошану, на яку претендує їхня стать.

Чартерiс. О, якби Джулiя мала бодай частину ваших мудрощiв, Крейвен! (Зiтхаючи, зiскакує зi столу i сiдає задумано на драбинку).

Сильвiя. Вона не може так легко сприймати все, —чи не так, старенький? Але не бiйтесь, що ви розiб’єте їй серце вона собi дає раду зi своїми маленькими трагедiями. Ми це помiтили вдома, коли прийшло наше велике горе.

Чартерiс. Яке?

Сильвiя. Я хочу сказати, тодi, коли ми довiдались, що бiдолашиий тато нездужає на Параморову недугу.

Чартерiс. Параморову недугу! Що то за Параморова недуга?

Сильвiя. Та нi, вiн не хворий на цю недугу, а винайшов її.

Чартерiс. Історiя з печiнкою?

Сильвiя. Так. Ви вже знаєте, це саме те, що зробило Параморовi репутацiю. Татовi iнодi бувало кепсько; але ми завжди гадали, що це частково наслiдки його служби в Індiї, а частково тому, що вiн забагато їв i пив. За тих часiв вiн по-вовчому їв, силу-силенну, наш татко. Лiкар нiколи не мiг з’ясувати, що йому бракує, аж поки Парамор не винайшов цього жахливого маленького мiкроба в його печiнцi. На кожен квадратовий дюйм печiнки їх припадає сорок мiльйонiв. Парамор перший вiдкрив їх; i тепер вiн обстоює,що кожнiй людинi конче треба робити щеплення проти них, як проти вiспи. Але бiдному татовi вже запiзно було робити щеплення. Все, що можна було для нього зробити, це продовжити йому життя ще на два роки, посадивши його на сувору дiєту. Бiдненький старенький, вони позбавили його спиртних напоїв i не дозволяють їсти м’яса!

Чартерiс. Як на мене, то ваш батько має прекрасний вигляд.

Сильвiя. Так, здається, наче йому значно краще. Але мiкроби роблять своє дiло, поволi, але непоправно. І за рiк всьому кiнець. бiдолашненький старенький таточко! І як це можна говорити про його хворiсть у такiй позi, — треба сiсти пристойнiше. (Злiзає з козетки й сiдає на стiлець близько драбини.) Я б хотiла, щоб тато довiку був живий, саме щоб позбавити Парамора його самовпевнености. Здається менi, що вiн закоханий в Джулiю.

Чартерiс (схвильовано пiдводячися). Закоханий в Джулiю! Промiнь надiї на обрiї! Це ви серйозно?