Розділ «Три неприємні п’єси»

Чартерiс. О, так, ось моє серце — у ваших руках. Розбийте його. Викиньте моє щастя за вiкно!

Ґрейс. О, Леонарде, хiба ваше щастя справдi залежить вiд мене?

Чартерiс (нiжно). Абсолютно. (Вона спалахує захватом. На знак цього його почуття рiзко змiнюється; вiн здригається, пускає її руки й скрикує.) О, нi, навiщо брехати — вам! (Схрещує руки й додає твердо.) Моє щастя не залежить нi вiд кого, опрiч мене самого. Я можу обiйтись i без вас.

Ґрейс (дужим зусиллям волi себе опановуючи). Так воно i мусить бути. Спасибi за правду. А тепер я скажу вам правду.

Чартерiс (злякано опускаючи руки). О, нi, прошу вас. Не треба, Це менi, як фiлософовi, личить казати iншим правду; але iншим зовсiм не личить казати правди менi. Я не люблю правди: вона робить боляче.

Ґрейс (спокiйно). Я тiльки хочу сказати, що люблю вас.

Чартерiс. А! Ну, це не фiлософська правда. Це можете менi говорити, скiльки хочете. (Обiймає її).

Ґрейс. Так, Леонарде; але я — прогресивна жiнка. (Вiн стримується i позирає на неї дещо розгублено.) Я — те, що мiй батько зве Нова Жiнка. (Вiн випускає її з рук i видивляється на неї.) Я цiлком погоджуюсь з усiма вашими iдеями.

Чартерiс (скандалiзований). Гарненькi речi для порядної жiнки! І вам не сором себе самої?

Ґрейс. Я ставлюсь до них цiлком серйозно, не так, як ви. І тому я нiколи не одружуся з мужчиною, якого надто сильно люблю. Це дало б йому величезну перевагу надi мною: я була б цiлком пiд його владою. Ось яка вона — Нова Жiнка. Хiба вона не має рацiї, пане фiлософе?

Чартерiс. Змагання мiж Мужчиною й Фiлософом жахливе, Ґрейс; але Фiлософ каже, що ви маєте рацiю.

Ґрейс. Я знаю, що маю рацiю. Отже, ми мусимо розлучитись.

Чартерiс. Не зовсiм. Ви мусите одружитись iз кимсь iншим, а я буду приходити до вас — на зальоти. (Сильвiя повертається).

Сильвiя (тримаючи дверi розчиненi). О, благаю вас, iдiть Я зовсiм сконала з голоду.

Чартерiс. Я теж конаю. Я поснiдаю з вами, якщо дозволите.

Сильвiя. Я так i гадала. Я замовила супу на трьох. (Ґрейс виходить. Сильвiя далi говорить до Чартерiса). Од нашого столу ви можете стежити за Парамором; вiн удає, нiби читає «Британський Медичний Журнал», але вiн, мабуть, готується до рiшучого кроку, — такий знервований, що аж позеленiв. (Виходить).

Чартерiс. Боже йому допоможи! (Іде услiд за нею).

Дія третя

Та сама бiблiотека за десять хвилин. Джулiя виходить з їдальнi, сердита, нещасна, за нею слiдом Крейвен. З виразом муки вона переходить через кiмнату й кидається у фотель.

Крейвен (нетерпляче). У чому рiч? Що це, всi з глузду з’їхали сьогоднi, чи що? Чого це ти зненацька зриваєшся од столу i летиш геть? Чого це Парамор читає свого часописа й не озивається, коли до нього говрять? (Джулiя нетерпляче ворушиться.) Ну, ну (нiжно), невже мiй мазунчик не скаже своєму таточковi, якого... (розлютившись), якого бiса всi чисто сказились? Та отямся, Джулiє, поки не прийшов Кетбертсон. Вiн тiльки заплатить за рахунком i зразу ж прийде сюди.