Розділ «Три неприємні п’єси»

Кетбертсон. Я ухиляюсь вiд пояснень. Ви розумiєте не гiрш од мене. А тепер — пiду замовити снiданок. Я замовлю на трьох, тiльки третє мiсце буде для Парамора, якого я запросив, а не для вас. (Виходить крiзь дверi до їдальнi.)

Чартерiс (кладучи руку Крейвеновi на плече). Ну, Крейвене, дайте менi пораду. Вам же, напевне, самому траплялось бувати в скрутi.

Крейвен. Чартерiсе, жодна жiнка не напише такого листа чоловiка, коли вiн не дав їй на це пiдстав.

Чартерiс (сумно). Як мало ви знаєте свiт, полковнику! Нова жiнка не така.

Крейвен. Я можу вам дати тiльки дуже старомодну пораду, мiй любий. Треба перше скiнчити iз старою жiнкою ранiш, нiж заводитись iз новою. Даремно тiльки ви сказали менi про це. Ви могли б краще почекати моєї смерти — тепер вона вже недалеко. (Його голова знову схиляється. Із сходiв увiходять Джулiя i Парамор. Джулiя зупиняється, побачивши Чартерiса; обличчя її темнiє, груди здiймаються; Парамор же, спостерiгши, що Крейвеновi, очевидячки, погано, кидається до нього, виявляючи максимум «лiкарської уважности»)

Чартерiс (побачивши Джулiю). О, Боже! (Вiдступає пiд захист рухливої шафи).

Парамор (спiвчутливо до Крейвена, беручи його за руку й починаючи рахувати пульса). Дозвольте.

Крейвен (пiдвадячи погляд). Га? (Висмикує свою руку й пiдводиться, каже скорботно.) Нi, Параморе, цього разу це не печiнка, а приватна справа. (Мiж Джулiєю й Чартерiсом починається полювання; пристрасть його збiльшує те, що й мисливця, i її жертва зарiвно мусить маскувати про iнших справжню мету своїх рухiв. Спершу Чартерiс подається до дверей на сходи. Джулiя зразу ж вiдходить до них, перетинаючи йому шлях. Вiн повертається назад навколо рухливої шафи й крутить її, подаючись до других дверей; Джулiя поспiшає його наздогнати. Вiн уже майже втiк, коли його переймає Кетбертсон, що саме повертається. Одвертаючись назад, вiн бачить Джулiю просто перед себе. Тодi, не маючи нiчого iншого, вiн звертає у нiшу, що лiворуч од Ібсена.)

Кетбертсон. Доброго ранку, мiс Крейвен. (Потискують одне одному руки.) Чи не хочете поснiдати вкупi з нами? Парамор теж приєднується.

Джулiя. Дякую, з великою приємнiстю. (З удаваною безцiльнiстю подається до нiшi. Чартерiс, мало не впiйманий там, перескакує до другої нiшi повз камiннi ґрати, минаючи якi з гуркотом звалює додолу коцюбу, щипцi й лопатку.)

Крейвен (що пiдiйшов до рухливої шафи й зупинив її). Якого бiса ви там грюкаєте, Чартерiсе?

Чартерiс. Та нiчого! Це якась заклята кiмната, з неї нiяк не виберешся.

Джулiя (лукаво). Авжеж, — хiба нi? (Вона саме збирається зрушити з мiсця, щоб стати на вартi бiля дверей на сходи, коли Кетбертсон пропонує їй руку).

Кетбертсон. Дозвольте провести вас до їдальнi!

Джулiя. О, нi; ви ж знаєте, це проти клубних правил опiкувати жiнок. Той, хто ближче до дверей, той i виходить перший.

Кетбертсон. Ну, гаразд, якщо ви наполягаєте. Що ж, панове; ходiмте до снiданку по-iбсенiвському, по-безстатевому! (Повертається й виходить, за ним — Парамор з найввiчливiшим смiхом лiкаря у своїй вiтальнi. Крейвен iде останнiй.)

Крейвен (на дверях, серйозно). Ходiмо, Джулiє.

Джулiя (з величною нiжнiстю). Так, таточку, миленький, я зараз. Не чекай на мене, я буду за хвилину. (Полковник вагається.) Не турбуйся ж, таточку.

Крейвен (дуже серйозно). Не затримуйся довго, люба. (Виходить.)

Чартерiс. Ну, я пiшов. (Кидається до дверей.)