Розділ «Три неприємні п’єси»

о. Семюел. Вiдколи вона приїхала, я не бачив її в церквi.

Френк. Авжеж нi. Вона має третю нагороду з математики. Це дуже вчена особа, має бiльшу освiту, нiж ви самi, — то нащо їй здались вашi казання?

о. Семюел. Шануйте вашого батька, сер.

Френк. Байдуже, нас нiхто не чує. Заходьте. (Вiдчиняє ворота й безцеремонно тягне батька до саду). Я вас хочу їй вiдрекомендувати. Ми з нею вдвох чудово здружилися; вона дуже мила. Ви пам’ятаєте, що ви менi порадили минулого липня, га, панотче?

о. Семюел (суворо). Пам’ятаю. Я тобi радив подужати власнi лiнощi й легковажнiсть i навчитися якої-небудь чесної професiї, щоб жити з своїх власних заробiткiв, а не з моїх.

Френк. Нi, про це ви подумали тiльки потiм. Насправдi ж ви сказали, що коли я не маю нi розуму, нi грошей, то хай менi стане в пригодi хоч моя врода й дасть менi жiнку, яка б мала те й друге. Ну, то слухайте: розум у панни Ворен є, ви цього не зважитеся заперечувати.

о. Семюел. Розуму ще не досить.

Френк. Звiсно, треба ще грошей...

о. Семюел (суворо уриває). Я не грошi мав на увазi, сер. Я думав за вищi речi, становище в суспiльствi, наприклад.

Френк. Це менi байдуже.

о. Семюел. Зате менi не байдуже.

Френк. Хiба то ви маєте з нею одружитися? В кожному разi вона все одно, що закiнчила Кембрiджського унiверситета; а грошей вона, здається, має стiльки, скiльки хоче.

о. Семюел (з легким натяком на дотеп). Навряд чи вона має стiльки, скiльки ви захочете.

Френк. Хiба вже я стiльки розкидаю грошей? Я живу собi тихо, не п’ю, граю мало й не упадаю так за дiвчатами, як ви, коли ви були моїх лiт.

о. Семюел (гримає). Мовчiть, сер.

Френк. Адже ви самi менi казали, коли я виробляв усi тi безумства, закохавшись у редгiльську кельнерку, що ви колись запропонували якiйсь жiнцi 50 фунтiв за листи, якi ви писали їй, коли...

о. Семюел (ужахнувшись). Тихше, Френку, благаю тебе. (Боязко позирає навкруги. Не побачивши нiкого поблизу, вiн набирається духу й знову гримає, але вже тихшим голосом). Це не по-чесному: ти користаєшся з того, що я тобi розповiв для твого ж таки добра, щоб урятувати тебе вiд помилки, яку ти спокутував би потiм цiле життя. Помилки твого батька хай будуть тобi пересторогою, а не виправданням твоїх власних помилок.

Френк. Ви коли чули анекдот про герцоґа Веллiнгтона та його листи?

о. Семюел. Не чув, сер, i не хочу слухати.

Френк. Старий залiзний герцоґ не викинув на вiтер 50 фунтiв, не такий вiн удався. Вiн тiльки написав: «Люба Дженнi! Оголосiть листи друком, i кат з вами! Ваш друг Веллiнгтон». Отак i ви повиннi були зробити.