Розділ «Три неприємні п’єси»

Френк. На зразок панотця?

Панi Ворен. То не ваше дiло. Звiдки вам про все те знати? Ви ще дитина.

Френк. Так їдьмо зi мною до Вiдня? Славно там погуляємо.

Панi Ворен. Нi, красно дякую. Вiдень — це не для вас мiсце; принаймнi, треба вам iще пiдрости трохи. (Вона покивує головою, щоб надати сили своїй порадi. Вiн удає жалiсний вираз обличчя, але очi його смiються й зраджують його. Вона дивиться на нього, потiм пiдводиться й пiдходить ближче). Послухайте, мiй любий хлопче (бере його обличчя руками й повертає до себе); ви такий подiбний до вашого тата, що я вас знаю дуже, дуже добре, краще, нiж ви самi себе знаєте. От вам моя порада: не забирайте собi в голову рiзних дурних думок про мене. Чуєте?

Френк (пестливим голосом, кокетуючи). Нiяк не можу, люба панi Ворен, певно, це спадковiсть. (Вона вдаряє його жартома по щоцi; потiм вдивляється в гарне радiсне обличчя; врештi, не витримавши спокуси, цiлує його й зараз вiдвертається, гнiваючись сама на себе).

Панi Ворен. Ось! Нащо я це зробила? Погана я! Ви не вважайте, друже; це просто материнський поцiлунок. Ідiть, позалицяйтеся до Вiвi.

Френк. Уже залицявся.

Панi Ворен (повертається до нього, з раптовою тривогою в голосi). Що!

Френк. Ми з Вiвi — найкращi друзi в свiтi.

Панi Ворен. Що це значить? Глядiть менi. Я не дозволю, щоб якийсь там молодий гульвiса водився з моєю донькою. Чуєте? Щоб цього не було бiльше!

Френк (нi трошки не збентежений). Люба панi Ворен, заспокойтеся. Мої намiри цiлком чеснi, — найчеснiшi в свiтi; а ваша донька чудово здатна сама собi дати раду. Не так за неї треба турбуватися, як за її матiр. Бо вона не така гарна, як мати; ось у чiм сила.

Панi Ворен (уражена його самовпевненiстю). Ну, та й нахаба з вас! Уперше чую таке зухвальство. Не знаю, звiдки воно в вас береться; але не в батька ви вдалися, що вже й казати. (На ґанку чутно розмову й кроки). Цить! Вони йдуть. (Похапцем сiдає). Пам’ятайте ж: я вас перестерегла. (Увiходить отець Семюел, за ним Крофтс). Що це, де ви так забарилися? А де Преддi та Вiвi?

Крофтс (кладе капелюха на канапу, а цiпка в куток коло коминка). Вони пiшли на луку. Ми ходили в село, бо я хотiв пити. (Сiдає на канапу з ногами).

Панi Ворен. Так вона пiшла, не сказавши менi нi слова, — це не гаразд. Френку, подайте стiльця вашому батьковi; де вся ваша ґречнiсть подiлася? (Френк, скочивши з мiсця, чемненько подає батьковi свiй стiлець, а сам приносить другий, що стояв попiд стiною, й сiдає при столi, мiж батьком та панi Ворен). Джордже, де ви ночуватимете? Адже ви не можете залишитися тут. А Преддi що робитиме?

Крофтс. Менi дасть притулок Гарднер.

Панi Ворен. Я була певна, що ви за себе вже подбали. Але ж як Преддi?

Крофтс. Не знаю. Хiба вiн не зможе переночувати в готелi?

Панi Ворен. У вас не знайдеться мiсця для нього, Семе?

о. Семюел. Кх-кх, бачите, я тут священик i, власне кажучи, не можу робити всього, що менi хочеться. Кх-кх, яке його становище в свiтi?

Панi Ворен. О, з цiєю справою все гаразд; пан Пред архiтект. Який з вас фiлiстер, Семе!