Розділ «Три неприємні п’єси»

Пред. Здоровкався. Це нiчого, зараз перестане.

Крофтс. Сподiваюсь. (Вiвi вертається з двома стiльцями. Вiн бiжить їй допомогти). Дозвольте, я сам.

Панi Ворен (дбайливо). Пусти, любко, нехай тобi поможе сер Джордж.

Вiвi (майже жбурляє в нього стiльцi). Берiть! (Обтрушує з рук порох i звертається до панi Ворен). Чаю не хочете?

Панi Ворен (сiдає на Предове мiсце й обмахується вiялом). Умираю вiд спраги.

Вiвi. Добре, зараз накажу подати. (Іде до котеджу. Тимчасом сер Джордж нарештi впорався з своїм стiльцем, розгорнув його й поставив поруч iз панi Ворен. Другий стiлець вiн жбурляє на траву, а сам сiдає з зажуреним трохи торопленим виглядом, засунувши кiнець свого цiпка собi до рота. Пред, досi не заспокоївшись, походжає по правiй половинi саду).

Панi Ворен (указуючи на Крофтса, каже Предовi). Подивiться на нього, Преддi. Весело виглядає, правда? Три роки вiн до мене чiплявсь, щоб я показала йому свою доньку; сьогоднi я вволила його волю, а вiн сидить нi в сих нi в тих. (Шпарко). Джордже! Сiдайте рiвнiше й витягнiть цiпок iз рота. (Крофтс похмуро скоряється).

Пред. Менi здаєтеся — хай це вас не образить — краще нам перестати вважати її за малу дiвчину. Бачте, вонавизначилась у науцi; i побачивши її, я починаю думати, що вона, може, старiша за всiх нас.

Панi Ворен (смiється). Джордже, ви чули? Старiша за всiх нас! Отже, вона неабияк приголомшила вас своєю вченiстю.

Пред. Молодь надзвичайно ображається, коли з нею так поводяться.

Панi Ворен. Це правда; тiльки молодi доводиться до цього звикнути й ще багато до чого. Це не ваша справа, Преддi. Я не гiрш од вас знаю, як поводитися з моєю дитиною. (Пред поважно хитає головою й походжає по саду, заклавши руки за спину. Панi Ворен удавано смiється, але дивиться йому вслiд, помiтно стурбована, й шепоче Крофтсовi). Що йому таке? Чому це його так турбує?

Крофтс (похмуро). Ви боїтеся Преда.

Панi Ворен. Що! Я! Боюсь нашого Преддi! Тож вiн i мухи не зачепить.

Крофтс. Ви його боїтеся.

Панi Ворен (розгнiвана). Будьте ласкавi, не лiзьте до моїх справ i не зганяйте на менi вашого поганого настрою. Нехай уже кого iншого, а вас то я справдi не боюся. Коли не вмiєте бути чемним, то їдьте собi додому. (Встає й, повернувшись до нього спиною, опиняється вiч-на-вiч з Предом). Годi вам, Преддi. Я знаю, що всьому причина — ваше добре серце. Ви боїтесь, що я буду з нею надто сувора.

Пред. Вам, здається, Кiттi, що я на вас образився. Нi, не думайте цього. Але ж ви знаєте, що я частенько помiчаю те, чого ви не бачите; i хоч ви нiколи не слухаєте моїх порад, а iнодi потiм самi визнаєте, що слiд би було послухати.

Панi Ворен. То що ж ви тепер помiтили?

Пред. Лиш те, що Вiвi — доросла жiнка. Прошу вас, Кiттi, поважайте її.

Панi Ворен (щиро дивуючись). Щоб я поважала мою власну дочку! Іще чого!

Вiвi (з’являється на дверях котеджу й кличе матiр). Коли хочете, мамо, то пройдiть до моєї кiмнати й переодягнiться перед чаєм.