Розділ «Три неприємні п’єси»

Чартерiс. Нi, звичайно, нi. (Вона виступає з-за свого боку столу. Вiн вiдступає за свiй бiк. Вона позирає на нього з найвищою зневагою, прудко пiдходить до канапи й велично на неї сiдає. З зiтханням великої полегкости вiн падає на Параморiв фотель).

Джулiя. Ідiть сюди! Я маю вам щось сказати.

Чартерiс. А саме? (Пiдкочує фотель на кiлька дюймiв ближче до неї).

Джулiя. Ідiть сюди, я вам кажу. Не буду ж я гукати вам через усю кiмнату. Ви що, боїтесь мене?

Чартерiс. Страшенно. (Повiльно, з величезним недовiр’ям пiдсуває фотель до кiнця канапи).

Джулiя (з розрахованою зухвалiстю). Ця жiнка сказала вам, що вона зреклася вас на мою користь, без жодної спроби захистити своє завоювання?

Чартерiс (шепоче переконливо). Покажiть же, що й ви теж здатнi на таку самiсiньку пожертву. Зречiться й ви мене!

Джулiя. Пожертву! Так ви гадаєте, що я конаю з бажання одружитися iз вами, так?

Чартерiс. Боюсь, що вашi намiри справдi робили менi таку честь, Джулiє.

Джулiя. О, пройдисвiте!

Чартерiс (зiтхаючи). Мушу визнати, що я справдi щось бiльше або менше, нiж порядна людина, Джулiє. Ви якось мали добродiйнiсть збудити в мене сумнiв щодо цього...

Джулiя. Справдi! Я нiколи не казала вам цього. Якщо ви не можете поводитись як порядна людина, то найлiпше вам повернутись до товариства тiєї жiнки, що зреклася вас, якщо таке пiдле створiння з холодною кров’ю можна назвати жiнкою. (Велично пiдводиться; а вiн зразу одкочує свiй фотель назад до столу). Я знаю вас тепер, Леонарде Чартерiсе, всього наскрiзь, усю вашу фальш, вашу дрiб’язкову злосливiсть, вашу жорстокiсть i пусту пиху. Мiсце, якого ви домагались, заслужила людина, що бiльш гiдна його.

Чартерiс (пiдскакуючи й пiдходячи щiльно до неї, ледве дихаючи з нетерплячки). Що ви хочете сказати? Кiнчайте. Ви погод...

Джулiя. Я заручена з доктором Парамором.

Чартерiс (у захватi). Джулiє, моя єдина ! (Хоче обняти й поцiлувати її).

Джулiя (вiдсахнувшись, причому вiн схоплює її руки й тримає у своїх). Як ви смiєте! Що ви, з глузду з’їхали? Ви хочете, щоб я покликала доктора Парамора?

Чартерiс. Кличте, кого хочете, любко моя, — кого хочете, хоч весь Лондон. Тепер менi вже бiльше не треба бути брутальним, захищатись, завжди лякатись вас. Як я передбачав цей день! Ви знаєте тепер, що я не хочу, щоб ви одружувались зi мною, анi щоб кохали мене — хай це все буде Параморовi. Я хочу тiльки милуватись i некорисливо радiти iз щастя (цiлуючи її руку) моєї любої Джулiї (цiлуючи другу), моєї Джулiї. (Вона вириває свої руки й пiдносить їх так, наче хоче вдарити його, — як минулого вечора у Кетбертсона). Тепер нема потреби загрожувати менi; я не боюсь цих рук — цих рученят, найлюбiших у свiтi.

Джулiя. І вам вистачає зухвальства так змiнювати свою полiтику пiсля всiх зневаг i мук, що ви менi завдали!..

Чартерiс. Не звертайте на це уваги, моя наймилiша! Ви нiколи мене не розумiли i нiколи не хотiли зрозумiти. Наш приятель-вiвiсектор нарештi зробив успiшного експеримента.

Джулiя (серйозно). Це ви — вiвiсектор i багато жорстокiший, багато безглуздiший, нiж вiн.