Розділ «Три неприємні п’єси»

Парамор. Я ладен вiддати своє щастя до ваших рук. Чи вам це каже, якої я про вас думки?

Джулiя. Так, я вiрю, що ви справдi любите мене. (Вiн у захопленнi наближається до неї; охоплена непоборним збуренням почуттiв, вона пiдводиться з рукою, пiднятою, наче щоб ударити його, скрикуючи). Нi, нi, нi, нi! Я не можу! Це неможливо! (Іде до дверей).

Парамор (напружено дивлячись їй услiд). Значить, Чартерiс?

Джулiя (зупиняючись i повертаючись). А, ви так гадаєте! (Повертається). Слухайте. Якщо я скажу «так», чи пообiцяєте ви менi не торкатись мене... дати менi час, щоб звикнути до думки про нашi новi стосунки.

Парамор. Обiцяю, клянусь честю. Нiзащо в свiтi я не приневолив би вас.

Джулiя. Тодi... Тодi... так — я обiцяю. (Вiн хоче виявити своє захоплення, але вона не хоче цього дозволити.) А тепер анi слова бiльше про це! Забудьмо. (Сiдає на своє попереднє мiсце бiля столу.) Дайте чаю. (Вiн поспiшає до свого мiсця. Коли вiн проходить повз неї, вона кладе свою лiву руку йому на плече й каже). Будьте добрий до мене, Персi, я так потребую цього.

Парамор (пiднесено). Ви назвали мене Персi! Ур-ра! (Входять Чартерiс i Крейвен. Парамор, сяючи, поспiшає їм назустрiч). Я дуже щасвий бачити вас у себе, полковнику. І вас теж, Чартерiсе. Сiдайте! (Полковник сiдає на кiнцi канапи). А де решта?

Чартерiс. Сильвiя потягла Кетбертсона у Берлiнґтонськi ряди купувати карамель. Йому подобається заохочувати її до карамелi, вiн вважає, що це риса жiночої вдачi. Та й до того вiн сам її їсть залюбки. Вони зараз прийдуть. (Походжає в напрямку до приймальнi, потiм удає, нiби розглядає фотографiю з Рембрандтового твору, щоб триматись якомога далi вiд Джулiї).

Крейвен. Так. А Чартерiс намагався переконати мене, що мiж Корк-Стрiт i Сейвiл-Роу найкоротший шлях проходить десь на Кондуїт-Стрiт. Ну, чи чули ви коли таку нiсенiтницю? Потiм вiн сказав, що мiй сурдут вже зовсiм зношений, i вмовляв мене зайти до Пуля та замовити новий. Як вам здається, Параморе, зношений мiй сурдут?

Парамор. Я б не сказав.

Крейвен. Авжеж нi. А потiм вiн вигадав сперечатись зi мною про єгипетську вiйну. Ми б прийшли сюди вже чверть години тому, якби не оцi його нiсенiтницi.

Чартерiс (все ще роздивляючись на Рембрандта). Я зробив усе, що змiг, щоб не дати йому вас потурбувати, Параморе.

Парамор (вдячно). Ви прийшли саме в пору. Полковнику, я маю сказати щось — виключно вам особисто.

Крейвен (стривожено схоплюючись). По секрету, Параморе; тiльки це мусить бути справдi по секрету.

Парамор (здивовано). Звичайно. Я саме хотiв запропонувати вам перейти до моєї приймальнi, — там нiкого нема. Ви пробачите менi, мiс Крейвен, Чартерiс пiдтримає вам кампанiю, поки я повернусь. (Іде до зелених дверей).

Чартерiс (злякано). О, послухайте, чи не краще б вам почекати, поки прийдуть iншi?

Парамор (щасливо). Нема потреби зволiкати тепер, наймилiший друже. (Стискає Чартерiсову руку). Ну, що ж, ходiмте, полковнику?

Крейвен. До ваших послуг, Параморе, до ваших послуг. (Крейвен i Парамор виходять до приймальної. Джулiя повертає голову i зухвало видивляється на Чартерiса. Його нерви не слухаються його; на хвилину вiн зовсiм розгублюється. Раптом вона пiдводиться. Вiн здригається i поспiшно вiдступає помiж стiл i книжкову шафу. Навкруги столу вона переходить на той же бiк, i вiн, не гаючись, переходить знову, ухиляючись од неї, на другий бiк, навпроти).

Чартерiс (знервовано). Не треба, Джулiє. Не зловживайте iз своєї переваги. Я тут цiлком у ваших руках. Будьте ж добрi хоч раз i не робiть сцени.

Джулiя (презирливо). Ви гадаєте, що я хочу торкнутися вас?